41.Фактори, причини та умови злочинів у сфері господарської діяльності

Економічно-господарська діяльність безпосередньо обумовлюється еко¬номічною політикою держави. Зазначена політика в Україні в останнє десяти¬річчя характеризується низкою негативних обставин, а саме: обраний шлях ри¬нкових перетворень здійснювався непослідовно, стихійно, супроводивсяпри¬йняттям необміркованих і поспішних висновків; в умовах корінної ломки рані¬ше діючої соціально-економічної структури не було забезпечено негайного ко¬нтролю за розвитком економічної ситуації з боку державних розпорядчо-управлінських структур: соціально-психологічний менталітет населення не був підготовлений до корінних реформ у сфері економіки. Більш того, як свідчить світова практика, ринкові економічні відносини первісно запрограмовані на економічну нерівність, безробіття, видавлення прибутку будь-якою ціною і у, як можливо, більших розмірах, недобросовісну конкуренцію та інші небажані прояви.

Криміногенні фактори, які виступають у ролі причин і умов економічних зло¬чинів, як і засади протидії, є досить численними, різноманітними і обумовлені суттє¬вими змінами у соціально-економічному житті суспільства. З точки зору їх змістової характеристики вони можуть бути представлені у вигляді шести груп: економічні, політико-ідеологічні, соціально-психологічні, правові, організаційно-управлінські і фактори, пов'язані з правоохоронною і правозастосовною діяльністю.

Соціально-економічні фактори, що детермінують економічну злочин-ність, є найголовнішими, бо вони забезпечують необхідні умови для життєдія-льності усього суспільства в цілому і кожної окремої особи.

Політико-ідеологічні фактори

До політико-ідеологічних факторів економічної злочинності у сучасній Україні нами віднесені:

1) недостатньо зважене ставлення до пріоритетів економічної політики держави і забезпечення реалізації конституційного принципу рівності усіх форм власності і державного захисту умов їх функціонування;

2) недоліки у реалізації державної кримінальної і кримінологічної політи¬ки у сфері боротьби зі злочинністю в економічній сфері;

3) низький рівень державного регулювання економічних процесів в умо¬вах трансформаційних змін системи економічних відносин;

4) відсутність зваженої державної політики у сфері приватизації держав-ного майна і перерозподілу власності, злочинно-недбале ставлення посадових осіб до незаконного придбання прав власності, низька ефективність управління корпоративними правами;

5) нестабільність фінансової, валютної, податкової, митної, промислової, сільськогосподарської політики держави, що знижує рівень довіри населення до економічних реформ і прагнення займатися підприємницькою діяльністю; від-сутність інтегрованої стратегії розвитку пріоритетних галузей економіки;

6) необґрунтоване намагання широко використовувати і впроваджувати зарубіжний досвід господарювання, який не завжди відповідає українським ре-аліям;

7) високий рівень корумпованості системи державного регулювання під-приємницької діяльності і лобіювання протиправних економічних інтересів окремих фінансово-промислових груп.

Організаційно-управлінські фактори. До організаційно-управлінських факторів ми відносимо всі ті протиріччя, що склалися на сучасному етапі в управлінні економікою з боку державних структур.

Соціально-психологічні фактори

Правові фактори. Недоліки законодавчого регулювання політичних та економічних реформ в Україні створили парадоксальну ситуацію, при якій за-конодавча база замість того, щоб створювати надійне правове поле і забезпечити дотримування режиму законності в сфері економічних відносин, стала одним із факторів дестабілізуючих цей процес. Закони, підзаконні нормативні акти, які приймалися в перші роки незалежності України і були спрямовані на регулю-вання нових економічних відносин, мали декларативний, абстрактний характер і не ставили надійних перепон на шляху зростання економічних злочинів

Фактори, пов'язані з правоохоронною діяльністю

42. Поняття злочинів осіб, засуджених до кримінальних покарань, та осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру.

Проблеми протидії та запобігання злочинам, вчинених засудженими до кримінальних покарань та особами, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, довгі роки залишалися малодослідженою темою. В останні десятиріччя, з становленням демократичної системи у суспільстві, події, що переживає кримінально-виконавча система країни, набули відкритості і публічності, а злочинність засуджених та осіб, щодо яких обрано інші примусові заходи, стала предметом низки досліджень. В Україні значний доробок у вивчення злочинності засуджених внесли І.В. Ващенко, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, С.Ю. Лукашевич, О.Г. Кальман, О.Г. Колб, С.І. Скоков, А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков. Такі ж дослідження проводили радянські та російські науковці: Ю.М. Антонян, В.П. Пєтков, О.В. Старков, Ф.Р. Сундуров, Г.Ф Хохряков та інші.

Кримінологічне вивчення цього різновиду злочинності потребує чіткого визначення поняття злочинності серед засуджених та осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру. У науковій літературі висловлені різні точки зору щоо визначення цього поняття. Зокрема, під злочинністю в місцях позбавлення волі розуміли частину рецидивної злочинності, що проявляється як сукупність повторних злочинів засуджених, вчинених ними в період відбування покарання в установах кримінально-виконавчої системи. Це визначення ґрунтується на ознаці повторності злочинів та відбування покарання в установах кримінально-виконавчої системи, що суттєво звужує коло дослідження злочинності засуджених.

Поза увагою залишаються виховні колонії, арештні доми та гауптвахти, зазначені у ст. 393 КК України. За межами поняття «злочинність в місцях позбавлення волі» лишаються злочини, учинені у виправних центрах засудженими до обмеження волі, ухилення від відбування покарань та злочини, вчинені в установах попереднього ув’язнення. Ст. 391 КК України (злісна непокора вимогам адміністрації установ виконання покарань), ст. 392 КК України (дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань), встановлюють відповідальність осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавленні волі і не передбачають відповідальності осіб, засуджених до арешту. Ст. 393 КК України суб’єктом втечі з місця позбавлення волі або з під варти вказує «особу, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні». Таким чином, місця позбавлення волі – це виправні і виховні колонії, арештні доми, гауптвахти для військовослужбовців (ст. 11, ч. 1 ст. 50 КВК України), установи попереднього ув’язнення. Зазначимо, що відповідно до розділу ІІ КВК України арешт – покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Отже, з огляду на протиріччя у визначеннях, використання терміну «місця позбавлення волі» видається нам недоцільним.

Зважаючи на спільні риси правовідносин, що виникають під час виконання покарань та застосування інших примусових заходів, пов’язаних з обмеженням особистої свободи людини, зокрема, попереднього ув’язнення, вважаємо за доцільне не обмежувати вивчення злочинності засуджених лише місцями відбування покарань у виді позбавлення волі (виправними і виховними колоніями), а включити в об’єкт дослідження також злочини, що вчиняються засудженими під час відбування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, особами, щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, інші примусові заходи, пов’язані з обмеженням особистої свободи людини.

Таким чином, злочинність осіб, засуджених до кримінальних покарань, та осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, – це сукупність злочинів засуджених, вчинених ними в період відбування покарання, та злочинів осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи людини, вчинених під час виконання цих заходів. Виокремлення цього різновиду злочинності, як об’єкту кримінологічних досліджень зумовлено особливістю категорії осіб, які характеризуються підвищеною небезпечністю. Злочини вчинюються ними всупереч застосуванню державою заходів, спрямованих на виправлення і ресоціалізацію особи.

БІЛЕТ 15