91.Поняття та юридичне значення актів державного управління.

Акт державного правління-засноване на законі однобічне юридично-владне волевиявлення повноважного суб’єкта виконавчої влади, спрямоване на встановлення адміністративно-правових норм чи виникнення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин з метою реалізації виконавчої влади.

Юридичне значення актів державного управління є багато­значним, носить різноманітний характер залежно від мети та змісту актів. Вони істотно впливають на здійснення завдань і функцій Української держави, що є однією з найбільших за обсягом частин державної діяльності. Акти державного управ­ління видають органи виконавчої влади для здійснення безпо­середнього керівництва господарським, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. Вони відіграють важливу роль у практичному здійсненні організаційних за­ходів, які розробляють органи управління, оскільки встановлюють обов'язки виконувати їх приписи.

Юридичне значення актів управління виявляється в їхньому організуючому впливі на суспільні відносини та у безпосередніх юридичних наслідках. Такі юридичні наслідки, які тягнуть за собою пра­вові акти управління, можуть бути наступними:

• акт встановлює або змінює правила поведінки, що є загальними і не містять вказівок щодо конкретних осіб;

• акт покладає конкретні обов’язки на суб’єктів чи надає їм певні права;

• індивідуальний акт слугує юридичним фактом, якщо законодавство пов’язує з ним виникнення, зміну чи припинення конкретних правовідносин у сфері виконавчої влади;

• індивідуальний акт може носити юрисдикційний (правоохоронний) характер, тобто він може містити правову оцінку тих чи інших фактів, роз­в’язання спорів про право чи застосування встановленої законом санкції.

92Види актів державного управління.

Види актів за юридичними властивостями:

• Нормативні: встановлюють загальні правила поведінки (норми права), призначені на багаторазове та довгострокове використання

• Індивідуальні: вирішують конкретні питання управління (є конкретизованими), спрямовані на одноразове застосування, закінчуються з моменту виконання приписів акту. Завжди є персоніфікованими.

За суб’єктами видання:

• Укази і розпорядження (індивідуальні) (ПУ)

• Постанови (нормативні) і розпорядження(індивідуальні) (КМУ)

• Накази (ЦОВВ)-видаються тільки міністерствами і мають нормативний характер. Розпорядження інших ЦОВВ є внутрішніми

• Накази, інструкції, розпорядження в межах своєї компетенції (міністри)

• Постанови (державні комітети)

• Накази, постанови, інструкції, правила, положення. Інструкції, правила, положення затверджують наказами (відомства)

• Розпорядження голів (МДА)

• Рішення (Ради, як органу місцевого самоврядування)

• Накази керівників установ, організацій, підприємств

93Вимоги, що ставляться до правових актів управління.

Вимоги, що висуваються до актів управління. Ці вимоги є різнорідними за своєю суттю, і тому доцільно виокремити серед них:

• загальні вимоги, яким повинні відповідати всі акти управління, незалежно від того, ким і коли вони видаються, з якого питання, та які юридичні властивості вони мають: вимоги оперативності актів, їх об’єктивної необхідності й виправданості на даний момент, наукової обгрунтованості, стабільності, відкритості, точності й повноти інформаційності.

• додаткові, або спеціальні вимоги, що висуваються до деяких актів управління залежно від їхнього змісту та призначення: законність актів; підзаконність актів управління, яка виражається в тому, що юридична сила акта надається йому законом або нормативним актом органів виконавчої влади вищого рівня.

• організаційно-технічні вимоги, що, так само, як і загальні вимоги, висуваються до всіх актів управління: дотримання форми актів (структурні елементи форми актів: назви, частин, параграфів, статей, пунктів, абзаців, різних додатків).

Наукова обгрунтованість означає розробку правових актів на основі рекомендацій спеціалістів.

Стабільність актів управління пов’язана з використанням нормативних якостей правової форми, її здатності врегульовувати не лише існуючі суспільні відносини, а й ті, що виникнуть у майбутньому.

Оперативність видання актів зумовлюєть­ся необхідністю враховувати нові обставини, в яких здійснюється управ­ління, нові можливості, які при цьому мають бути використані.

Вимога законності (верховенства закону) означає, що:

• найзначніші, типові та стійкі суспільні відносини, які потребують правового регулювання, повинні врегульовуватися насамперед законом;

• органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України (ст. 19 Конституції України);

• колізії, що можуть виникати між законом й іншими нормативно-правовими актами, повинні вирішуватися на основі верховної ролі закону;

• для попередження виникнення таких ситуацій необхідним стає попереднє створення відповідного механізму забезпечення законності, верховенства закону.

Підзаконність має два аспекти:

• управлінський акт має точно і повністю відповідати меті, приписам, вимогам законодавчого акта, на основі й на виконання якого його видано. Лише підзаконні акти є дійсними актами, тобто такими, що здатні виявляти свою юридичну дію.

• видання актів управління у межах компетенції дер­жавного органу. Порушення меж правового регулювання, які визна­чені для органу законодавчим актом, спричиняє незаконність актів органу, а отже – недійсність.