4. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і завданою шкодою

Необхідною умовою відповідальності за заподіяння шкоди, є причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) працівників і майнової або моральною шкодою, що виникла у потерпілої особи.

Для визначення особливостей цієї умови відповідальності установимо спочатку, що варто розуміти під причиною і наслідком, як розуміється зв'язок між ними у філософії і теорії права.

Насамперед, варто виходити з того, що причинний зв'язок виражає обумовленість одного явища іншим. При цьому в питанні про причинний зв'язок теорія і практика виходять з того припущення, що не може бути безпричинних явищ, що причинний зв'язок - це об'єктивний, такий, що існує поза нашою волею, зв'язок між явищами.¹

У філософії причинність визначається як філософська категорія, що служить для позначення необхідного зв'язку явищ, з яких одне - назване причиною - обумовлює, породжує інше, що називається наслідком чи дією.²

При аналізі явища, що може бути причиною, необхідно відрізняти подібні категорії - привід і умова.

Привід - це зовнішня обставина, що дає спонукальний поштовх для настання інших подій. Однак привід сам по собі не викликає наслідку, а тільки тоді і тому може викликати явище, коли останнє підготовлено закономірним ходом розвитку.³

Відрізняється від причини, що безпосередньо породжує якесь явище, і умова, що лише складає ті обставини, те середовище, у якому явище виникає, існує і розвивається.⁴

У літературі зверталася увага і на ту обставину, що недостатньо установити взагалі зв'язок між явищами, щоб говорити про наявність складу правопорушення. Необхідно також, щоб був встановлений прямий причинний зв'язок між діянням і суспільно шкідливими наслідками, що наступили в результаті цього діяння. Якщо наслідки перебувають з діянням не в необхідному, а випадковому зв'язку, не можна говорити про наявність складу правопорушення.¹

Досить складним є питання про можливість установлення причинного зв'язку між бездіяльністю і шкідливим результатом.

Так, на думку М.Д. Шаргородського, бездіяльність шкоди заподіяти не може. Бездіяльність особи, що повинна була перешкодити настанню суспільно небезпечних наслідків, тягне відповідальність не тому, що заподіяна шкода, а тому, що суб'єкт не перешкодив у настанні результату, коли він зобов'язаний був це зробити.²

Однак бездіяльність, як один з видів поведінки людини, виражає собою визначену форму його участі в тих суспільних відносинах, суб'єктом яких він є. Будучи матеріальною, бездіяльність впливає на динаміку цих відносин і, завдяки цьому, викликає відомі наслідки суспільного характеру.³

У цілому ж представляється цілком правильним установлювати причинний зв'язок між суспільно шкідливим результатом, з одного боку, і протиправною дією - бездіяльністю, з іншої сторони.

Така позиція зараз отримала широку підтримку у фаховій літературі, у зв'язку з чим, як відзначалося вище, мова йде не просто про протиправну дію, а про протиправне, суспільно небезпечне діяння, що містить у собі як дію, так і бездіяльність.⁴

При цьому слід зазначити, що юридичне значення мають тільки фізичні протиправні діяння. Не можуть, як зазначалося вище, вважатися діянням думки, переконання, настрої, бажання, світогляд, соціальні чи особисті властивості, якщо тільки вони не виражені зовні у виді суспільно шкідливого, протиправного діяння.¹

. У деяких випадках для покладення деліктної відповідальності необхідно встановити декілька причинних зв’язків. Наприклад, у разі завдання каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я фізичній особі необхідно встановити причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою і каліцтвом, а також між каліцтвом і втратою професійної чи загальної працездатності (ст. 1195 ЦК України).