2. Суб’єкти та умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2. ст. 1187 ЦК України).

Отже, не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх трудових обов`язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Проте, якщо громадянину було заборонено управляти джерелом, а він без дозволу скористався ним в особистих цілях, то дане діяння вважатиметься неправомірним заволодінням і на нього буде покладено обов’язок відшкодовувати шкоду згідно ст. 1187 ЦК України.

Якщо власник передає транспортний засіб іншій особі в технічне управління без належного правового оформлення, то суб’єктом відповідальності є власник транспортного засобу. Якщо ж особа керувала транспортним засобом по довіреності, то на нею покладається обов’язок відшкодувати завдану шкоду, а не на власника.

Щодо транспортних засобів ЦК України передбачає два види найма – найом транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798) та найом без екіпажу (ч. 1 ст. 798). Якщо в першому випадку відповідальність за завдану шкоду покладається на наймодавця (ст. 805 ЦК України), то в другому – на наймача (ст. 804 ЦК України).

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК; див. п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року).

Для відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, достатньо трьох умов:

1) Наявність шкоди;

2) протиправна дія заподіювача шкоди;

3) наявність причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою.

Вина заподіювача шкоди не вимагається. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого.

У першому випадку слід довести:

1) наявність непереборної сили;

2) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди;

3) причинний зв’язок між даною обставиною і завданою шкодою.

У другому випадку слід довести:

1) наявність умислу потерпілого;

2) причинний зв’язок між даною обставиною і завданою шкодою.

В обох названих випадках ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.

Крім того, на відшкодування шкоди впливають груба необережність потерпілого та матеріальне становище фізичної особи – володільця джерела підвищеної небезпеки. Але вони є підставами не звільнення від обов’язку відшкодування, а лише зменшення розміру відшкодування (ст. 1193 ЦК України).