2. Відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності

Відповідно до ст. 11781 ЦК України шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала.

Звідси слідують такі ознаки крайньої необхідності:

1) шкода при крайній необхідності завдається для усунення небезпеки, що загрожувала іншій фізичній або юридичні особі. Тобто, заподіювач шкоди здійснює дії не лише в своїх інтересах, а й в інтересах третіх осіб;

2) особа у стані крайньої необхідності завдає шкоди з метою усунення реальної небезпеки, тобто небезпеки, яка існувала в момент виникнення крайньої необхідності;

3) небезпека інтересам, що охороняються законом, може бути створена природними явищами (повінню, землетрусом, заметіллю, похолоданням та іншим стихійним лихом), будь-якими діями чи бездіяльністю людей, технічними факторами (помилкою технічних пристроїв, їх виходом з ладу, порушенням роботи технічних, автоматизованих та інших систем, аваріями), фізіологічним (біологічним) станом інших людей (наприклад, необхідність надання термінової медичної допомоги особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані внаслідок аварії, різкого загострення хвороби), поведінкою тварин;

4) крайня необхідність відсутня, якщо шкода вже завдана (крім випадку часткового завдання шкоди, тобто, коли існує загроза її подальшого спричинення);

5) крайня необхідність має місце, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами.

На відміну від кримінального законодавства (ст. 39 КК України), ст. 1171 ЦК України не вимагає, щоб завдана шкода за розміром не перевищувала шкоду відвернену. Тобто, для цивільно-правового регулювання важливо досягнення результату – усунення небезпеки.

Хоча, як і необхідна оборона, крайня необхідність є правомірною дією, однак між ними існує низка істотних відмінностей.

Так, якщо:

а) при необхідній обороні небезпека завжди походить від нападника-людини, то при крайній необхідності – може походити як від нападника, так і від тварин, природних явищ тощо;

б) при необхідній обороні шкода завдається лише особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, то при крайній необхідності шкода може бути завдана як заподіювачу шкоди, так і третім особам;

в) у разі перевищення межі необхідної оборони шкода відшкодовується безпосереднім її заподіювачем, то при крайній необхідності можливе покладення відшкодування шкоди на третю особу, в інтересах якої діяв заподіювач;

г) при необхідній обороні шкода може бути завдана лише неправомірними діями потерпілого, то при крайній необхідності завдана шкода може бути результатом як дії, так і бездіяльності з боку потерпілого.

Отже, саме з цих міркувань, хоча дії, здійснені у стані крайньої необхідності, визнаються суспільно корисними і правомірними. Проте на особу, яка завдала шкоду, покладається обов’язок її відшкодувати.

Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

Отже, суд має право, враховуючи обставини завдання шкоди:

1) покласти обов’язок відшкодувати шкоду на третю особу (в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди у стані крайньої необхідності). Згода третьої особи не має значення;

2) звільнити від відшкодування шкоди повністю як особу, яка її завдала, так і третю особу, в інтересах якої діяв заподіювач шкоди;

3) звільнити перерахованих вище осіб від відшкодування шкоди частково. Покладення обов’язку відшкодувати шкоду на її заподіювача і особу, в інтересах якої він діяв, формує зобов’язання з дольовою множинністю на боці боржника. Воно підлягає виконанню згідно ст. 540 ЦК України, проте з обумовленістю, що долі визначаються судом, тому можуть бути нерівними.