1. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою

Загальні засади відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, визначаються ст.. 1178 ЦК України.

Зокрема, зазначена норма встановлює, що шкода, завдана малолітньою особою (такою вважається особа, яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Ці правила про відшкодування шкоди, завданої малолітнім ґрунтуються на положеннях ст. 31 ЦК України, яка визначає обсяг їхньої дієздатності.

За загальним правилом малолітні особи визнаються неделіктоздатними і, відповідно, не можуть бути суб’єктами цивільної відповідальності.

Це й зумовлює особливості відшкодування завданої ними шкоди.

Фактично йдеться не про „відповідальність за шкоду, завдану малолітніми”, а про „обов’язок відшкодування шкоди”, який покладається на батьків або осіб, які їх заміняють у встановленому законом порядку.

Батьками вважаються особи, записані у свідоцтві про народження. При цьому не має значення чи записані вони батьками на підставі свідоцтва про одруження, чи після встановлення батьківства як в добровільному, так і в судовому порядку. Незалежно від того, чи розірвано шлюб, проживають разом чи окремо батько і мати, ступеня участі кожного з них у наданні матеріальної допомоги дитині тощо, обидва батьки відповідають за малолітніх за принципом рівної дольової відповідальності. Тобто, вважається, що вони несуть відповідальність за неналежне виконання своїх батьківських прав та обов’язків особистого характеру, які закріплені в главі 13 Сімейного кодексу України.

Обов’язок відшкодувати завдану шкоду малолітнім може покладатися, також, на усиновлювача, оскільки, згідно зі ст. 207 Сімейного кодексу України, вони після усиновлення набувають батьківських прав і обов’язків у повному обсязі незалежно від наявності запису їх в якості батьків у свідоцтві про народження.

Разом з тим, родичі дитини незалежно від ступеня спорідненості, які не мають права приймати участь у її вихованні, відповідальності за завдану нею шкоду не несуть.

Ст. 58 ЦК України та ст. 243 СК України передбачають можливість встановлення над дітьми, які залишилися без батьківського піклування опіки.

Права та обов’язки опікуна щодо малолітнього повністю співпадають з правами і обов’язками батьків (ст. 249 СК України), тому на них покладається обов’язок відшкодувати завдану малолітнім опікуваним шкоду.

Проте, у разі встановлення опіки за життя батьків, не позбавлених батьківських прав, відшкодовувати завдану підопічним шкоду можуть солідарно як батьки малолітнього, так і його опікун.

Законні представники малолітнього притягуються до відшкодування, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини.

Вперше в ч. 1 ст. 1178 ЦК України дається визначення поняття вини даних осіб як ”несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою”.

Щодо вини безпосередніх заподіювачів шкоди, то їх вік не дозволяє говорити про їх вину, незважаючи на те, що суб’єктивна сторона їх поведінки, мотиви (пограти, помститися тощо) можуть, також, враховуватися при її відшкодуванні.

Якщо з об’єктивних причин один із батьків участі у вихованні дитини не приймав (наприклад, внаслідок перебування на тривалому лікуванні тощо), говорити про наявність їх вини не можна, оскільки фактичний зв’язок із неповнолітнім був припинений з незалежних від них обставин. Наявність таких обставин доводиться сторонам за допомогою листів, документів, інших письмових доказів тощо.

При відшкодуванні шкоди, завданої малолітнім, не виключається можливість укладення письмового договору між особою, зобов’язаною відшкодувати завдану шкоду, і потерпілим, чи проста домовленість між ними, що звільняє від необхідності звернення до суду, однак не позбавляє потерпілого цього права..

Проте, обов’язок осіб, вказаних вище, відшкодувати шкоду не настає якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору.

Натомість, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Так само, якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Разом з тим, не може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану шкоду на заклади дошкільної освіти дітей, де діти знаходяться лише незначний час (наприклад, центри дитячої творчості, недільні школи тощо). Тобто, на заклад,

Установа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогу до особи, винної у її завданні, яка порушила вимоги педагогічного характеру, наслідком чого стала неправомірна поведінка дитини.

До осіб, зобов’язаних відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, відносять, також, осіб, які здійснюють виховання дитини на підставі договору про патронат (ст. 252 СК України).

Згідно ст. 248 СК України функції опікуна-вихователя малолітнього, який залишився без піклування батьків (внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, визнання батьків недієздатними), можуть покладатися на дитячий заклад, зокрема – адміністрацію, який зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану його підопічним.

Проте, у разі наявності у вихованця осіб, зобов’язаних здійснювати щодо нього виховання, які роблять це за допомогою дитячого закладу, правила ч. 3 ст. 1178 ЦК України не застосовуються.

У раз неможливості влаштувати малолітнього ні у сім’ю, ні у дитячий заклад, виконання обов’язків його опікуна покладається на органи опіки та піклування. В цьому випадку на такі органи покладається обов’язок відшкодування шкоди, завданої малолітніми, що перебуває під їхнім наглядом.

Різні критерії покладення обов’язку відшкодування шкоди на законних представників (ч. 1, 3 ст. 1178 України) та на осіб, зобов’язаних здійснювати нагляд (ч. 2 ст. 1178 України), свідчать на користь можливості одночасного виступу їх у якості боржників. Якщо буде доведено, що малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язана здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи зобов’язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду (ч. 4 ст. 1178 України).

Такий самий принцип має застосуватися у разі завдання шкоди одночасно кількома малолітніми, які походять від різних батьків і (або) знаходяться під опікою різних осіб (ст. 1181 ЦК України).

Існує точка зору, що покладення обов’язку відшкодування шкоди на осіб, зазначених у ч. 1, 2, 3 ст. 1178 ЦК України, – це відповідальність за їх власну вину.¹

Проте, більш правильним вважати це не відповідальністю, а засобом захисту прав потерпілого, який виражається у покладенні обов’язку відшкодування шкоди на ту особу, яка може це зробити краще, ніж малолітній.

Якщо ж тут і мають місце елементи відповідальності, то не цивільно–правової, а публічно–правової, котра має метою, передусім, здійснення виховного впливу на інших учасників правовідносин (але не на порушника, котрий ще не може адекватно оцінювати свої дії та їхні наслідки).

На користь такого висновку свідчить і те правило, що обов’язок відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припиняється у разі досягнення останнім повної дієздатності, у зв’язку з чим вони позбавлені права регресної вимоги до малолітнього при досягненні ним повної дієздатності.

Правила ч. 5 ст. 1178 ЦК України передбачають, як виняток, з метою захисту інтересів потерпілого, можливість перенесення обов’язку відшкодувати шкоду на безпосереднього її заподіювача за наявності наступних умов:

1) шкода завдана життю або здоров’ю потерпілого;

2) відповідальними за завдану шкоду є не юридичні, фізичні особи (батьки, усиновлювачі, опікуни тощо);

3) зазначені фізичні особи померли або є неплатоспроможними;

4) особа, яка заподіяла шкоди має достатні для цього кошти.

З відповідним позовом може звернутися як потерпілий, так і фізична особа, на яку покладено обов’язок відшкодування шкоди, завданої діями малолітнього.

Суд може відступити від загальних правил відшкодування шкоди, прийнявши рішення про її відшкодування як у повному обсязі, так і частково за рахунок особи, діями якої її завдано.