Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Забов запод шкоди_лекц¦¬_Харит_2004-2005.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
06.09.2019
Размер:
673.79 Кб
Скачать

5. Вина.

Суб`єктивною умовою деліктної відповідальності є вина. Однак, у випадках передбачених законом, обов’язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладеним на того, хто її заподіяв, і за відсутності його вини (наприклад, якщо шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки – ст. 1187 ЦК України).

У юридичній літературі досить поширена думка, що вже у Стародавньому Римі вина була необхідною умовою цивільно-правової відповідальності.2

Дослідження історичних аспектів провини, її походження й історичних форм не входить у нашу задачу, однак необхідно відзначити, що ця категорія, дійсно, походить у своєму цивільно-правовому розумінні ще з римського приватного права.3

Разом з тим, не можна переоцінювати теоретичну розробленість загальних питань провини в Древньому Римі, тому що абстрактні побудови не цікавили римських юристів, що оперували конкретними категоріями «намір» і «необережність», підрозділяючи останню на просту і грубу.1 Загального ж поняття провини в той час вироблено не було. Як не було і загального принципу відповідальності за провину, що з'явився пізніше стосовно до зобов'язань із заподіяння шкоди, мабуть, під впливом християнства.2

Тому можна сказати, що з римського приватного права в більш пізні системи права запозичили, в основному, рішення, пов'язані з формами провини, а також загальне правило відповідальності за провину, з якого законом допускаються винятки.3

У даний час провина вже розглядається як складна правова категорія, що може бути охарактеризована з різних сторін.

У самому загальному виді вина може бути визначена як психічне ставлення особи до скоєної нею протиправної дії чи бездіяльності, а також до протиправних наслідків, які стали їх результатом4.

Якщо ж оцінювати вину з різних сторін, виходячи хоча б з даного визначення, то необхідно враховувати наявність у ній психологічного і соціального аспектів.

З одного боку, провина є явищем психологічним. Не можна з'ясувати сутність провини, винності у відриві від свідомості і волі людини.5

З іншого боку, провина - не тільки психічне, але і певне суспільне явище. Воно наповнене соціальним змістом.6

Розглянемо спочатку психологічний елемент провини, що полягає в психічному ставленні суб'єкта до своїх дій і їх результату. У психологічному аспекті провини можна розрізнити два моменти: вольовий і інтелектуальний.

Інтелектуальний момент полягає в тому, що особа усвідомлює свої дії і можливий результат (відсутність цього моменту означає, що немає і провини, а отже, і відповідальність не настає, навіть якщо заподіяна шкода).

Вольовий момент означає здатність керувати своїми діями - дії людини повинні знаходитися під контролем її свідомості і волі.

Право взагалі не може регулювати суспільні відносини, якщо їхні учасники позбавлені волі вибору рішень чи здатності керувати своїми вчинками. Без вибору немає волі, а без неї немає відповідальності, тому що людина тільки в тому випадку несе відповідальність за свої вчинки, якщо вона вчинила їх, володіючи повною свободою волі.1

Здатність людини приймати рішення і робити на їхній основі вольові вчинки, усвідомлюючи їхню суспільну значимість, визначає відповідальність суб'єкта за своє поводження. У випадку відсутності такої здатності особу не можна залучати до відповідальності, тому що у виборі в даних умовах якогось визначеного варіанта поводження, її воля і свідомість участі не приймали,2 тобто були відсутні вольовий і інтелектуальний моменти провини - провини не було взагалі.

Свобода волі не виключає вибору і такого образа дій, що суперечить вимогам, які містяться в нормі. Заподіяння шкоди при наявності вольового й інтелектуального моментів означає, як правило, що воля і свідомість порочні.3

Соціальний аспект провини полягає в тому, що особа усвідомлює протиправність своїх дій.

Якщо психологічний аспект провини визнається беззастережно, то соціальний - іноді заперечується. Так, наприклад, В.А. Тархов писав, що недоречно вводити в поняття провини елемент протиправності, тому що не можна сказати, що усяке винне діяння протиправне.1 В.К. Райхер вважає, що подібно тому, як можлива протиправність при відсутності провини, можлива провина при відсутності протиправності.2

Але слід зазначити, що провина нерозривно пов'язана з поняттям протиправності, будучи також і правовою (соціальною), а не тільки психічною категорією.3

Немає провини там, де немає об'єктивної неправомірності діяння. Не можна говорити про провину при здійсненні правомірного вчинку. Важливо не просто психічне відношення суб'єкта до своїх дій і їхнього результату, але відношення саме до протиправних дій. При цьому неприпустимо ототожнення протиправності і винності. Дія визнається винною тільки в тому випадку, якщо вона протиправна, але вона може бути протиправною і невинною. Інакше взагалі нема чого було б говорити про провину, відносити її в законі до числа підстав (умов) відповідальності.4

Таким чином, коли говорять, що порушник діє винно, це означає, що протиправний акт відбувається з визначених психічних позицій. Порушник або знає, що його дії викликають обмеження чиїхось приватних інтересів або інтересів суспільства, чи міг і повинен був знати і дійсно знав би про це, якби виявив належну турботу про порушені ним інтереси, а не виявив до них повної чи принаймні певної зневаги.

Отже, завдяки провині, правопорушення стає не просто об'єктивно неправомірним фактом, але і виражає певне негативне відношення порушника до інтересів суспільства чи окремого громадянина. Значення провини полягає в тому, що завдяки визнанню її однією з умов відповідальності громадянин чи колектив громадян можуть упевнено розвивати свою суспільно корисну активність, не побоюючись відповідальності за всякого роду випадковості, не ризикуючи нести тягар наслідків, передбачати які вони не могли при найвищій пильності. Таку роль вина грає тому, що є актом свідомого поводження і включає наявність двох істотних для її характеристики моментів.

Деякі вчені вважають, що для визнання порушника винним необхідно, щоб він усвідомлював не тільки суспільну, але і юридичну значимість зробленого - заборона законом даної дії під страхом юридичної відповідальності: свідомість, як елемент навмисної провини, не може не містити в собі і свідомість протиправності дій.1

Однак, погодитися з цим важко, тому що не всі антигромадські вчинки переслідуються юридично. Багато з них засуджуються мораллю, але не правом.

Тому слід, як вірно зазначає О.С. Йоффе, прийти до висновку, що усвідомлення протиправності не є суспільним елементом провини. Порушник винний уже при тім умові, що усвідомлює антигромадський характер свого поводження.2

З урахуванням моментів, про які йшла мова вище, провина визначається як психічне ставлення правопорушника у формі наміру чи необережності до своїх протиправних дій і їх наслідків3.

Однак загальне поняття провини є лише абстрактним поняттям, що має бути конкретизоване в залежності від характеру ставлення особи до своїх протиправних дій та їхніх шкідливих наслідків. Тому необхідно розглянути питання про форми вини в цивільному праві.

Цивільне право містить положення про різні форми і ступінь провини - намір, груба недбалість, недбалість (легка недбалість), що мають значення для визначення обсягу відповідальності..

Оскільки категорія провини є загальної для всіх галузей права, розглядаючи питання про провину і її форми в цивільному праві, доцільно спочатку торкнутися форм провини в праві карному.1

У законодавстві і теорії карного права прийнято розрізняти намір прямий і непрямий, а також необережність у формі недбалості і самовпевненості. Якщо злочинець знав про можливість результату і бажав його настання, говорять про прямий намір, а якщо він не бажав, але допускав неправомірні наслідки, його провина кваліфікується як непрямий намір. Від непрямого наміру відрізняється необережність у формі самовпевненості, коли злочинець теж знає, що результат може наступити, але відноситься до цього факту не байдуже, а розраховує на його запобігання. Необережність у формі недбалості характеризується тим, що особа не бажала настання результату і навіть не знала про таку можливість, але за обставинами справи могла і повинна була знати про це.2

Розподіл намірів на прямий і непрямий має для карного права практичне значення тому, що розходження між ними впливає не тільки на кваліфікацію, але і на міру покарання. Змішання наміру і необережності при вирішенні кримінальних справ могло б викликати серйозні помилки у вироках суду по кримінальних справах.3

У цивільному праві такої небезпеки практично немає. Той, хто заподіяв шкоду, зобов'язаний відшкодувати їх у повному обсязі, діяв він навмисно чи необережно. На відміну від карного права, провина в праві цивільному служить лише умовою, але не підставою відповідальності за шкоду. Це означає, що для притягнення до відповідальності, як правило, потрібна провина, але при її наявності обсяг відповідальності вже залежить не від ступеня провини, а від розміру збитків.

Тому підрозділ видів наміру на прямий і непрямий і видів необережності на недбалість і самовпевненість для цивільного права позбавлений практичного змісту. Тут склався інший розподіл форм провини на намір і необережність.

Намір являє собою таку форму провини, що характеризується усвідомленням особою протиправності свого поводження, передбаченням чи байдужним ставленням до їхнього настання. Якщо боржник навмисно порушив зобов'язання і його намір поширювався на збитки, що згодом виникли в майновій сфері кредитора, у наявності навмисна провина. Однак, варто зазначити, що в судовій і арбітражній практиці у цивільних справах намір зустрічається набагато рідше, ніж у справах карних. Вирішальна роль у сфері цивільної відповідальності за збитки належить, таким чином, не наміру, а необережності.1

Необережність являє собою таку форму провини, що характеризується тим, що особа хоча і не усвідомлює протиправності свого поводження, не передбачає шкідливих наслідків, не бажає їхнього настання, але повинна була їх передбачити.

Той, хто вчиняє правопорушення необережно, не бажає і не передбачає можливості настання шкідливих наслідків. Це і виражає формула: «не бажав і не знав». Але при необережності настають визначені, загальнообов'язкові, зрозумілі кожному вимоги дбайливості, уважності й обачності. Той, хто їх порушує, знає, що недотримання подібних вимог може викликати відомі негативні наслідки, а отже, може призвести до них і в даному випадку. Це виражається іншою формулою: “міг і мусив знати”. Іншими словами, при необережності відсутнє конкретне, але є абстрактне передбачення можливості шкідливих наслідків. Завдяки йому, необережність визнається одним з видів провини.

Питання про те, які вимоги повинні лежати в основі оцінки необережності, в теорії є дискусійним.1

Необережна провина звичайно характеризується як результат недотримання певних вимог без аналізу втіленого в ньому психічного відношення порушника до свого діяння, чи, у кращому випадку, з одночасною вказівкою на те, що психічне відношення тут виявляється в негативному виді (“не знав”) і повинності (“повинний був знати”).

Але тоді необережна провина виходить за межі загального поняття провини як певного психічного ставлення і нічим не відрізняється від протиправності, що теж являє собою порушення вимог, установлених законом чи передбачених договором. Фактично відбувається ототожнення провини і протиправності,2 що, звичайно, невиправдано.

Дискусійним є також питання про те, які саме вимоги повинні лежати в основі оцінки необережності.

Наприклад, Б.С. Антимонов, прихильник суб'єктивного критерію, визначав ці вимоги з урахуванням індивідуальних особливостей порушника.3

Представляється, що такий критерій суперечить нормативній природі права, що встановлює загальні правила поведінки. Практично він може призвести до поглинання протиправності винністю: будуть оцінювати фактично тільки винність окремого суб'єкта без врахування загальних правил, установлених для усіх.

На відміну від цього, прихильники об'єктивного критерію визначають відповідні вимоги згідно з обов'язковим для учасників цивільного обігу загальним поводженням, що є деяким абстрактним еталоном.4

Однак такий критерій за своїм характером дуже близький до горезвісного об'єктивного зобов'язання. Настільки близький, що провести між ними грань майже неможливо.2 У зв'язку з цим використовувати об'єктивний підхід навряд чи доцільно.

Сказане дозволяє зробити висновок про те, що правильним є не суб'єктивний чи об'єктивний, а змішаний -об'єктивно-суб'єктивний критерій, побудований на врахуванні характеру діяльності, конкретної обстановки, у якій вона здійснюється, і індивідуальних особливостей самого індивіда.

Цивільний закон, на відміну від закону карного, виходить із припущення про те, що особа, яка діє протиправно, винна. Інакше кажучи, у цивільному праві діє презумпція винності правопорушника.3

Якщо у карному праві тягар доведення провини лежить на правоохоронних органах, то в цивільному - на відповідачі. Таке правило встановлене тому, що по цивільних справах не ведеться попереднього слідства, по-перше, а також тому, що кредитор не може знати, яке ж психічне відношення відповідача до вчиненого і до результатів, по-друге. Кредитору досить довести, що шкода, яка наступила, є результатом дій даного боржника. Відповідач, щоб звільнити себе від відповідальності, зобов'язаний довести, що він діяв невинно.

Щодо вини слід нагадати про те, що у цивільному праві першочерговою задачею є не вплив на особистість заподіювача шкоди, а відновлення попереднього стану кредитора4.

Отже, незалежно від того, чи була шкода заподіяна навмисно чи необережно, вона має бути відшкодованою у повному обсязі органом, у якому виконує службові функції конкретний порушник.

Згідно ч. 2 ст. 1166 ЦК України вина заподіювача шкоди припускається. Іншими словами, існує презумпція винності заподіювача шкоди. А це означає, що на нього покладається обов’язок доказування відсутності своєї вини у заподіянні шкоди.

Обсяг відшкодування не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.