ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Цивільно-правовий факультет

Кафедра цивільного права

ХАРИТОНОВ Є.О.

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ, ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

(конспект лекцій)

Одеса – 2004 р.

ЗМІСТ

Лекція І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАВДАННЯ ШКОДИ.................................3

1. Загальна характеристика зобов’язань із заподіяння шкоди...............3

2. Система зобов’язань із заподіяння шкоди............................................9

Лекція 2. ЗАГАЛЬНІ ПІДСТАВИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАВДАНУ МАЙНОВУ ШКОДУ.....................................................................13

1.Загальні засади відповідальності за завдану шкоду.............................13

2. Наявність шкоди ...................................................................................14

3. Протиправна поведінка, якою завдано шкоду.....................................17

4. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою

і завданою шкодою.....................................................................................20

5. Вина. ........................................................................................................23

6. Підстави звільнення від обов’язку відшкодування шкоди.................32

Лекція 3. ПІДСТАВИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАВДАННЯ МОРАЛЬНУ ШКОДУ.......................................................................................34

1. Загальні засади відповідальності .........................................................34

2. Обсяг та порядок відшкодування..........................................................37

3. Відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи.........................................39

Лекція 4.СПЕЦІАЛЬНІ ВИПАДКИ (УМОВИ)

ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ .............................................................41

1. Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами.............41

2. Право зворотної вимоги до винної особи............................................42

3. Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого..........44

4. Урахування вини потерпілого і матеріального становища

фізичної особи, яка завдала шкоди.......................................................47

5. Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала

свою цивільну відповідальність.............................................................48

6. Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою.............................................51

Лекція 5. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ПРАВОМІРНИМИ ДІЯМИ..........................................................................54

1. Відшкодування шкоди, завданої у стані необхідної оборони........54

2. Відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності....56

3. Відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про

припинення права власності на певне майно......................................58

Лекція 6. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ

ОРГАНОМ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНОМ

ВЛАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ,

ОРГАНОМ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

АБО ЇХНІМИ ПРАЦІВНИКАМИ......................................................61

1. Загальні засади відповідальності держави у деліктних

зобов’язаннях.........................................................................................61

2. Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади автономної республіки Крим, органом місцевого самоврядування.64

3. Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою

особою органу державної влади, органу влади автономної

республіки Крим або органу місцевого самоврядування....................66

4. Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,

органом влади автономної республіки Крим або органом

місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.............68

Лекція 7. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ,

ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ РІШЕННЯМИ, ДІЯМИ

ЧИ БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ,

ПОПЕРЕДНЬОГО (ДОСУДОВОГО) СЛІДСТВА,

ПРОКУРАТУРИ АБО СУДУ..............................................................71

1. Особливості відшкодування шкоди завданої

незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу

дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.71

2. Обсяг шкоди, яка підлягає відшкодуванню.......................................76

3. Порядок відшкодування шкоди................................................92

4. Право регресу до винної особи.................................................97

5. Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка

потерпіла від злочину...................................................................98

Лекція 8. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ,

ЗАВДАНОЇ НЕДЕЛІКТОЗДАТНОЮ АБО

ОБМЕЖЕНО ДЕЛІКТОЗДАТНОЮ ОСОБОЮ.................100

1. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою.......100

2. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою..105

3. Відшкодування шкоди, завданої кількома

малолітніми або неповнолітніми особами...............................109

4. Відшкодування шкоди батьками, позбавленими

батьківських прав ......................................................................111

5. Відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною

особою.........................................................................................112

6. Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою,

цивільна дієздатність якої обмежена.........................................113

7.Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою,

яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла

керувати ними...............................................................................114

Лекція 9. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ

ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ.........................117

1. Поняття джерела підвищеної небезпеки.................................117

2. Суб’єкти та умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки............................................................... 120

3. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки................................................................122

4. Відшкодування ядерної шкоди..................................................123

Лекція 10. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ КАЛІЦТВОМ, ІНШИМ УШКОДЖЕННЯМ ЗДОРОВ'Я АБО СМЕРТЮ ..............128

1. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я............................................................128

2. Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором.................................132

3. Визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця..137

4. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи.........................................................................................139

5. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.........141

6. Порядок відшкодування шкоди.............................................146

7. Збільшення та зменшення розміру відшкодування..............149

8. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину............151

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ...........................................................................154

Лекція І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАВДАННЯ ШКОДИ

1. Загальна характеристика зобов’язань із заподіяння шкоди

У найбільш загальному вигляді зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди можуть бути визначені як такі, що виникли внаслідок правопорушення (делікту), правовідношення, один з учасників якого (потерпілий, кредитор) має право вимагати від особи, що завдала йому шкоду (чи іншої особи, зазначеної в законі), відшкодування шкоди, заподіяної правопорушенням, а той, хто завдав шкоди (боржник), зобов'язаний цю вимогу виконати¹.

Характерною рисою даного виду зобов'язань є те, що вони належать до числа недоговірних, тобто виникають у тих випадках, коли між тим, хто завдав шкоди, і потерпілим відсутні договірні відносини. Якщо ж шкода виникає внаслідок порушення договірних зобов’язань, наприклад, внаслідок неналежного виконання договору, то відшкодування збитків провадиться за правилами відповідного договору.

Таким чином, ми маємо тут справу з порушенням не зобов’язальних (відносних), а абсолютних правовідносин. Порушення абсолютних правовідносин (особистих немайнових прав фізичної особи, права власності, інших речевих прав) полягає у тому, що зобов’язана особа не виконує покладеного на неї абсолютного обов’язку пасивного типу² і порушує абсолютне право конкретної уповноваженої особи. Порушення абсолютних прав та його наслідки набувають значення юридичних фактів, котрі слугують за відповідних умов підставами виникнення нових суспільних відносин, що знаходяться у сфері цивільно-правового регулювання.

Результатом їх регулювання є надання потерпілому нового суб’єктивного права (поряд з порушеним абсолютним правом або замість нього) і покладення на правопорушника нового суб’єктивного обов’язку (поряд з порушеним або замість нього). Їхній зміст передбачений ст. 440 Цивільного кодексу України1963 р.: порушник зобов’язаний відшкодувати шкоду, заподіяну особі або майну фізичної чи юридичної особи, а потерпілий має право вимагати від порушника виконання цього обов’язку.

При цьому, як зазначалося у літературі, суб’єктивне право потерпілої особи відрізняється від порушеного абсолютного права тим, що воно є відносним, оскільки йому відповідає суб’єктивний обов’язок конкретної особи – порушника, і тому його здійснення ґрунтується на його діях (поведінці)¹.

З врахуванням сказаного варто вказати на такі відмінності між договірним зобов’язаннями (включаючи відносини, які виникають при їх порушенні).

По-перше, юридичним фактом, на підставі якого виникає деліктне зобов’язання, є недотримання абсолютного пасивного обв’язку і порушення абсолютного права, тобто порушення абсолютного правового відношення шляхом вчинення правопорушення. Договірне правоохоронне зобов’язання, натомість, виникає у результаті порушення відносних договірних прав і обов’язків і конкретних правовідносин, у який відбувається реалізація цивільного договору.

По-друге, відмінності у юридичних фактах, що слугують підставою виникнення деліктних та договірних зобов’язань зумовлюють і відмінності у юридичній природі обов’язку деліквента (боржника). У договірних відносинах обов’язок боржника це додатковий обов’язок, що виникає внаслідок неналежного виконання договору і приєднується до основного обов’язку. У деліктних зобов’язаннях обов’язок боржника – це новий відносний обов’язок, котрий покладається на порушника замість невиконаного ним абсолютного обов’язку не порушувати чуже право.

По-третє, договірні та деліктні обов’язки відрізняються за суб’єктним складом. У договірних відносинах суб’єкти відомі відразу і після порушення договору склад їх не змінюється (за винятком відносин поруки). У деліктних зобов’язаннях суб’єкти визначаються тільки після вчинення порушення: порушник стає боржником, а потерпіла особа – кредитором¹.

Нарешті, характерною рисою деліктних зобов'язань є також те, що вони виконують, насамперед, компенсаційну функцію, яка є властивою у цілому для цивільного права,² але вирішального значення набуває саме тут, оскільки метою і змістом вказаних зобов’язань є саме відшкодування (компенсація) шкоди, заподіяної порушником. Досягається виконання цієї функції шляхом забезпечення відшкодування потерпілому шкоди, яка виникла у останнього внаслідок неправомірних дій того, хто заподіяв шкоду. Тобто, йдеться про поновлення того майнового стану потерпілої особи, котрий існував до правопорушення і завдання їй шкоди.

Проте, виконанням компенсаційної функцією призначення деліктних зобов’язань не вичерпується. Оскільки відшкодування заподіяної шкоди відбувається, як правило, за рахунок особи, що її заподіяла (за винятками випадків відповідальності батьків, усиновлювачів, опікунів за шкоду, заподіяну малолітніми та недієздатними особами, і субсидіарної відповідальності батьків, усиновлювачів, піклувальників за шкоду, заподіяну частково дієздатними особами)³, то зобов'язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, властива також каральна функція, яка досягається шляхом позбавлення порушника певної частини майна, котре він має, на користь потерпілої особи. Таким же шляхом досягається і виховна попереджувальна (превентивна) функція¹.

Оскільки деліктні зобов'язання є одним з різновидів цивільно-правових зобов'язань, їм властиві елементи, що характеризують будь-яке зобов'язальне правовідношення. Суб'єктами зобов'язань із заподіяння шкоди можуть бути будь-які учасники цивільного обігу. Кредитором (потерпілим) може бути будь-який громадянин (у тому числі іноземець і особа без громадянства), а також організація, боржником (особою, зобов'язаною відшкодувати шкоду) може бути деліктоздатний² громадянин чи організація.

Деліктоздатним згідно до положень чинного законодавства визнається громадянин, що досяг 15-літнього віку, не обмежений у встановленому порядку у дієздатності. За осіб, що не відповідають цим вимогам, шкоду відшкодовують батьки (усиновителі), опікун чи організація, під наглядом якої вони перебували, якщо тільки останні не доведуть відсутність своєї вини (ст.ст.446, 448 Цивільного кодексу 1963р.)³. Слід зазначити, що проект нового Цивільного кодексу України передбачає інші вікові межі деліктоздатності фізичних осіб: згідно зі ст. 1229 деліктоздатність настає з 14 років, а згідно зі ст.. 1230 Проекту обмежена (часткова) деліктоздатність настає у віці від 14 до 18 років⁴).

Організація може бути боржником (особою, зобов'язаною відшкодувати шкоду), якщо шкода виникла в результаті неправомірних дій її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків (ст.ст. 441, 442, 443 ЦК 1963р.).

Цивільно-правова відповідальність є обов’язком держави відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діяннями судових та правоохоронних органів, оскільки ці органи представляють державу і за їх дії держава несе відповідальність¹.

Об'єктом зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди є компенсація, яку боржник зобов'язаний надати потерпілому. За загальним правилом, встановленим ст.453 Цивільного кодексу, боржник може бути зобов'язаний або відшкодувати шкоду в натурі (повернути річ такого ж роду і якості, виправити ушкодження тощо), чи цілком компенсувати заподіяні збитки. Як правило, шкода відшкодовується в повному обсязі. Однак, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню чи збільшенню шкоди, то розмір відшкодування може бути зменшений або у відшкодуванні шкоди може бути відмовлено. Крім того, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, у залежності від його майнового стану (ст. 454 ЦК 1963р.).²

Змістом деліктних зобов'язань є право кредитора (потерпілого) вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди й обов'язок боржника (того, хто завдав шкоди чи особи, зазначеної в законі) компенсувати шкоду, що виникла в потерпілого.

Загальні умови відповідальності за заподіяння шкоди сформульовані у статті 440 ЦК 1963 р. Як випливає з цієї норми, такими умовами є:

1) наявність шкоди. При відсутності цього не виникають і самі деліктні зобов'язання. Наявність шкоди і її розміри доводить потерпілий;

2) протиправність дій того, хто завдав шкоди шкоди. За загальним правилом, шкода, заподіяна правомірними діями, відшкодуванню не підлягає, якщо інше не встановлено законом (до таких винятків відноситься, наприклад, відшкодування шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності);

3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла. Для виникнення деліктних зобов'язань необхідний безпосередній причинний зв'язок між цими явищами, тобто протиправні дії повинні породжувати шкідливий результат;

4) вина того, хто завдав шкоди. При цьому закон виходить із презумпції вини того, хто завдав шкоди. Якщо потерпілий довів наявність шкоди, то той, хто завдав шкоди, повинен довести відсутність своєї вини. Разом з тим презумпція вини не виключає активних дій суду, котрий у відповідності зі ст.30 Цивільного процесуального кодексу України має вжити заходів до всебічного з'ясування обставин справи і надання допомоги сторонам у збиранні необхідних доказів.

Слід зазначити, що для виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди ступінь вини правопорушника значення не має, тобто умисел, груба чи проста необережність того, хто завдав шкоди, однаковою мірою тягнуть покладання на нього відповідальності за вчинене правопорушення. Однак ступінь вини того, хто завдав шкоди, набуває юридичного значення у випадках порівняння її зі ступенем вини потерпілого, коли у залежності від їхнього співвідношення розмір відшкодування може бути зменшений чи у відшкодуванні взагалі може бути відмовлено (ст. 454 ЦК 1963р.).¹

Як правило, відповідальність за заподіяння шкоди базується на загальному принципі вини. Однак у випадках, передбачених законом, покладання обов'язку відшкодування шкоди на визначену особу може мати місце незалежно від вини останньої. До таких випадків, наприклад, відносяться відшкодування шкоди, заподіяної у стані крайньої необхідності (ст.445 ЦК 1963р.), відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки (ст. 450 ЦК 1963р.).

Головною нормативною базою зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, є глава 40 Цивільного кодексу України 1963 р., а у майбутньому нею мають стати положення глави 80 проекту Цивільного кодексу України.

Для правильного застосування норм, що містяться в ній, важливе значення мають постанови Пленуму Верховного суду України:

1) № 6 від 27 березня 1992 р. “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”;

2) №14 від 29 грудня 1992 р. “Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їхніми працівниками”;

3) №4 від 31 березня 1995 р. “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.

Але слід зазначити, що умови виникнення деліктних зобов’язань у конкретних випадках залежать від особливостей правопорушення, його об’єкту та суб’єктів. Тому тут доцільно згадати про систему зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.