4. Урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди

Ст. 1193 ЦК України містить перелік випадків, коли відшкодування шкоди не має місця взагалі або розмір відшкодування зменшується порівняно із вимогою відшкодування шкоди в повному обсязі (ст. 1166 ЦК України).

До обставин, що тягнуть такі наслідки, зокрема, відносять вину потерпілого та матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди.

Вина потерпілого – це психологічне ставлення потерпілого до своєї поведінки, яка, порушуючи норми об’єктивного права, тягне застосування певної санкції, що проявляється в зменшенні чи в позбавленні потерпілого права на відшкодування. У разі завдання шкоди враховується тільки умисел та груба необережність потерпілого.

Згідно ч. 1 ст. 1193 ЦК України умисел потерпілого відноситься до юридичного факту за наявності якого особа, яка завдала шкоди, безумовно звільняється від обов’язку її відшкодувати. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати.

На відміну від карного законодавства, цивільне законодавство не поділяє умисел на прямий і непрямий, проте розрізняє грубу та просту необережність. Так, коли людина не дотримується високих вимог, пред`явлених до неї як особистості, що здійснює за даних умов певний вид діяльності, вона допускає просту необережність; у тих випадках, коли особа не тільки не дотримується високих, а й мінімальних вимог уважності та обережності, які зрозумілі кожному, вона допускає грубу необережність.

Згідно ч. 2 ст. 1193 ЦК України на розмір відшкодування завданої шкоди впливає тільки груба необережність потерпілого (перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.).

Ст. 1193 ЦК України передбачає два випадки за яких може мати місце груба необережність потерпілого:

1) наявність грубої необережності потерпілого з одночасною відсутністю вини особи, яка завдала шкоди, у разі настання відповідальності незалежно від вини;

2) має місце як груба необережність потерпілого, так і вина особи, яка завдала шкоди.

Згідно ч. 2 ст. 1193 ЦК України, суд, з врахуванням обставин справи, за наявності грубої необережності потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди може зменшити розмір відшкодування.

Частина 3 ст. 1193 ЦК України передбачає обставини, коли вина потерпілого не враховується. Це стосується відшкодування:

1) додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК України;

2) шкоди, завданої смертю годувальника;

3) відшкодування витрат на поховання.

Частина 4 ст. 1193 ЦК передбачається можливість врахування матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, і як наслідок – зменшення судом розміру відшкодування.

Умовами застосування даної норми є:

1) заподіювачем шкоди є фізична особа;

2) відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже скрутне матеріальне становище.

5. Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність

Страхування цивільної відповідальності на випадок завдання шкоди, передбачене Цивільним кодексом (ст. 980 ЦК України). Воно є однією із форм забезпечення виконання зобов’язань особою, яка її завдала.

Однак, страхове відшкодування або страхова сума, що підлягає сплаті потерпілому, не завжди покриває завдану шкоду, оскільки межі відповідальності страховика встановлюються угодою між сторонами, а у разі обов’язкового страхування – законом і ґрунтується на гіпотетичні (умовно передбачувані), а не фактичні розміри відповідальності.

Відповідно до цього ст. 1194 ЦК України закріплює обов’язок особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Правила ст. 1194 ЦК України застосовуються тільки у разі, коли особа застрахувала ризик своєї цивільної відповідальності за добровільним або обов’язковим страхуванням на користь третьої особи. Тобто, дана норма не поширюється на випадки укладення договорів страхування майна, відповідальності за договором, підприємницького ризику, особистого страхування.

Так, відповідно до Закону України від 7 вересня 1996 року “Про страхування” (ст. 7) об’єктами обов’язкового страхування цивільної відповідальності, на які поширюються положення ст. 1194 ЦК України, є:

1) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих третім особам;

2) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

3) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

4) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежонебезпечні та вибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

5) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей;

6) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

7) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

8) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

9) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

10) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

11) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

12) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну.

Окрім, ЦК України та Закону України “Про страхування”, які здійснюють регулювання страхових зобов’язань в цілому, було прийнято ряд спеціальних нормативних актів щодо проведення страхування цивільної відповідальності. Наприклад, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів здійснюється на підставі Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. Зокрема, для здійснення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, завдану третім особам створене моторне (транспортне) страхове агентство.

За загальним правилом особа, на користь якої здійснено страхування (потерпілий), не має права звернутися безпосередньо до страхувальника. Вимога про відшкодування шкоди пред’являється до страховика. Проте, якщо страхового відшкодування (сплату якого проводить страховик) недостатньо, страхувальник (для повного відшкодування завданої ним шкоди) зобов’язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).