3. Порядок відшкодування шкоди

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду проводиться за рахунок коштів державного бюджету. У випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Державний комітет у справах охорони державного кордону України, Управління державної охорони України, Державна податкова адміністрація України, Державний департамент України з питань виконання покарань зобов'язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному обсязі (ст. 9 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”).

Рішення та дії (бездіяльність) суддів (судів), що мають місце при відправленні правосуддя з конкретних справ, можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

Скарги, що мають відношення до їх неправомірних дій, порядок оскарження яких не передбачений процесуальними законами, вирішуються органами, що здійснюють дисциплінарне провадження суддів. Але Конституція України і Закон України “Про статус суддів”, на підставі яких здійснює свою діяльність дисциплінарні комісії суддів, не передбачають такого виду відповідальності, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 53¹ КПК України зобов'язує органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав. Ці органи повинні направити громадянинові, а у разі його смерті — його спадкоємцям, повідомлення про припинення кримінальної справи або копію виправдувально­го вироку. Громадянинові також направляється повідомлен­ня, що роз'яснює його права і порядок відшкодування шкоди, куди і на протязі якого строку він може звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. На протязі шести місяців після направлення громадянину повідомлення він може звернутися для визначення розміру шкоди до органу, який здійснював слідчі дії чи розглядав справу.

Для визначення розміру шкоди, переліченої в пп. 1, 3, 4 ст. 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:

1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів;

2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;

3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.

Відповідний орган виносить постанову (ухвалу) про розмір відшкодування у місячний строк з дня надходження заяви від потер­пілого громадянина про відшкодування шкоди. Не пізніше трьох діб після винесення постанови (ухвали) про розмір шкоди завірена гербовою печаткою копія направляється громадянину або його спадкоємцям і подається ними до відповідного територіального органу Державного казначейства за місцем проживання для одержання чека.

Якщо справу закрив суд при розгляді її в касаційному порядку або в поряд­ку нагляду, розмір відшкодування визначає суд, що розглядав справу у першій інстанції. У постанові (ухвалі) містяться певні реквізити: зміст вимог громадянина; докладний розрахунок втраченого громадянином заробітку; розмір штрафів, судові витрати та інші суми, сплачені у зв'язку з незаконними діями; суми, сплачені на користь юридичної консультації.

Якщо під час розглядання заяви про відшкодування шкоди виникає спір між спадкоємцями щодо частки кожного з них, а також спір стосовно осіб, які повинні бути включені в коло спадкоємців, то в постанові необхідно зазначити суму, що підлягає сплаті всім спадкоємцям. А спір між ними підлягає розв'язанню в позовному порядку. Отже, незадоволені спадкоємці не мають права пред'являти претензії до органів, які винесли постанову (ухвалу) про розмір відшкодування.

Така постанова (ухвала) може бути оскаржена в судовому порядку і в строки, передбачені кримінально-процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення. Її копія, завірена гербовою печаткою, надсилається громадянинові або його спадкоємцям. Громадянин чи його спадкоємці подають копію постанови у фінансовий відділ регіонального органу державного управління за місцем проживання для одержання чека, який потім подається до відповідної установи Національного банку України.

Постанова (ухвала) про розмір відшкодування має велике юридичне значення, адже в ній передбачається конкретизація об'єкта права на відшкодування та визначено розміри грошових сум, право на які належить громадянинові. Без цього документа неможлива реалізація права на відшкодування. Якщо зазначені органи не виносять постанову (ухвалу) про розмір відшкодування, то вони так чи інакше перешкоджають здійсненню належного громадянинові права на відшкодування. Тому, на нашу думку, громадянин має право звернутися до суду за захистом порушеного права на відшкодування.

Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1,3, 4 і 5 статті цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Оскільки з реалізацією цього Закону виникли певні проблеми, Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду з поданням щодо відповідності Конституції України окремих положень ст.32 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” та ст.25 Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” (справа про відшкодування шкоди державою).

Своє клопотання Верховний Суд обґрунтував тим, що у відповідності до цих статей Закону, починаючи з 1 січня 2000 року відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду, здійснюється Головним управлінням Державного казначейства України з Державного бюджету за рахунок коштів на утримання судів, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України.

Проте економічною класифікацією видатків зазначених органів не передбачено коштів на відшкодування шкоди у зв’язку з незаконним засудженням, притягненням до кримінальної відповідальності, взяттям під варту, застосуванням адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Виносячи рішення про їх не винуватість, суд не завжди в змозі визначити орган, з якого слід стягувати завдану громадянинові шкоду. Пояснюється це тим, що єдиним джерелом фінансування діяльності правоохоронних органів і судів є кошти державного бюджету.

В Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади. А відповідно до ст.56, ч. 4. ст.62 Конституції України, а також положенням окремих законів України, зокрема ст.443 ЦК відшкодування шкоди покладається саме на державу, а не на зазначені вище органи.

А введення ст.32 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” та ст.25 Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік “ фактично запроваджується цивільно-правова, а не публічно-правова відповідальність органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду за завдану громадянам матеріальну і моральну шкоду незаконними діями цих органів. Водночас Конституція України гарантує громадянам в таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів (ст.56,62).

А щодо майна, яке було конфісковане або повернуте у доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладений арешт, то воно повертається у натурі, а у разі неможли­вості повернення у натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно було передано бе­зоплатно.

Таким чином, законодавство визначає суб'єктів спірних матеріальних правовідносин, відтак і сторони в цивільному процесі.

Відпові­дачем у першому випадку є держава, що виступає в особі відповід­них фінансових відділів Міністерства фінансів України (пункти 12— 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»). Але у нині діючому ЦПК України особливості участі держави як сторони у цивільному процесі не закріплені. Вважаємо за необхідне закріпити у відповідній главі нового Цивільно-процесуального кодексу України положення, що сторонами можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава, справи якої у судах ведуть відповідні органи державної влади (у нашому випадку територіальні органи казначейства). Компетенція відповідних органів державної влади як представників держави має бути відображена у правових нормах, що регламентують участь представника у цивільній справі.