2. Обсяг шкоди, яка підлягає відшкодуванню

Специфікою даних правовідносин як те, що збитки завдаються, як правило, не безпосередніми діями працівників митних органів (за винятком незаконного вилучення майна або протиправним привласненням митником майна потерпілої особи), а у результаті неправомірного порушення на підставі подання службової особи митних органів карної справи про контрабанду та наступного засудження невинної особи. (ст. 201 Карного кодексу України).¹

Отже тут треба враховувати види шкоди, що відшкодовуються громадянину, встановлені Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 року.

До них, зокрема, належать:

- заробіток та інші грошові доходи, котрі він втратив внаслідок незаконних дій,

- майно (в тому числі гроші, грошові внески, відсотки по них, цінні папери і відсотки по них, доля у статутному фонді господарського товариства, учасником якого є громадянин і прибуток, який він не отримав у відповідності з цією долею, інші цінності, звернені або конфісковані у доход держави судом, вилучені органами дізнання, або попереднього слідства, а також майно, на яке накладено арешт),

-штрафи, вилучені для виконання вироку суду, судові видатки, та інші,

-суми, що сплачені громадянином за надання йому юридичної допомоги,

- моральна шкода².

Втрата заробітку та інших доходів підлягає відшкодуванню за час:

- тримання під вартою;

- відбування покарання або адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;

- відсторонення від посади за постановою слідчого або про­курора;

- перебування на стаціонарній судово-психіатричній експертизі;

- відсутності на роботі у зв'язку з викликом громадянина до органів розслідування або суду як підозрюваного, підсудного, обвинуваченого;

- працевлаштування громадянина в межах тримісячного строку до прийняття адміністрацією підприємства, установи, організації рішення з цього питання у встановлений місячний строк;

- між проголошенням виправдувального вироку і вступом його в законну силу.

Якщо громадянин був позбавлений можливості займати певні посади або займатися певною діяльністю, внаслідок чого в межах призначеного судом строку не працював або виконував менш оплачувану роботу, тоді втрата заробітку за відповідний період підлягає відшкодуванню із зарахуванням заробітку за менш оплачуваною роботою.

Згідно з частиною 1 ст. 4 Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” розмір сум, які підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Розмір шкоди громадянинові, який відбував виправні роботи за місцем роботи або в місцях, що визначаються органами, які виконують цей вид покарання, обчислюється у вигляді сум, відрахованих з заробітної плати на виконання вироку або ухвали суду чи постанови судді.

При заліку заробітку громадянина, який відбував покарання в місцях позбавлення волі, враховується тільки та його частина, яка нарахована йому після відрахування витрат на утримання виправно-трудових установ.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється:

1) для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та від 16.05.95 р. № 348 "Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100";

2) для членів кооперативу, колгоспу - в порядку, передбаченому в положенні про оплату праці в даному кооперативі, колгоспі. В тому разі, коли такий порядок не встановлено, середньомісячний заробіток обчислюється шляхом поділу на 12 суми річного доходу, який сплачено кооперативом, колгоспом за обсяг виконаних робіт і кінцеві результати праці в попередньому господарському році;

3) для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. В даному випадку йдеться про доходи осіб вільних професій (художників, письменників тощо); осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сфері кустарно-ремісничих промислів сільського господарства, побутового обслуговування населення та іншими видами діяльності, основаними виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей; а також стипендії, що виплачуються в період навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах і на курсах.

Обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку.

У тих випадках, коли не можна визначити доход громадянина (ще не наступив термін подачі декларації, або з інших причин), або коли громадянин не мав певних джерел доходів з поважних причин (протягом перших трьох місяців після звільнення із Збройних Сил чи інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, або закінчення середньої школи, чи в разі хвороби тощо), розмір шкоди визначається виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати.

Крім відшкодування заробітку та інших грошових доходів, громадянинові згідно з п. 3 ст. 3 Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” підлягають поверненню суми штрафу, стягнуті на виконання вироку суду як міри покарання, судові витрати та інші витрати.

До інших витрат відносяться суми, стягнуті з громадянина на виконання вироку в частині задоволеного цивільного позову, суми, внесені ним на відшкодування матеріальної шкоди добровільно або за вимогою адміністрації, а також суми, витрачені на оплату проїзду за викликами органів слідства і суду та найом жилого приміщення.

Відповідно до п. 4 ст. 3 Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Конфісковане, вилучене, заарештоване майно повертається громадянинові в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно. Внаслідок ліквідації зазначених організацій або через недостатність у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за раху­нок державного бюджету (статті 3 і 4 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 р.).

При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить виходити з положень ст.. 1192 ЦК України, статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України “Про власність”.

Зокрема, слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неотриманні доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.

Крім того, громадянин мА бути поновленим у трудових, житлових, особистих правах, у навчальному закладі, військових та інших званнях, йому повертаються ордени та медалі, в разі потреби публікуються спростування обставин, що ганьблять особу (Ст.. 6—11 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 р.).

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в касаційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись із скаргою до відповідного прокурора.

У Законі “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 р. не вказаний строк, на протязі якого порушені майнові права реабілітованого громадянина підлягають захисту. Який же строк позовної давності, загальний чи спеціальний, необхідно встановити у законі для пред’явлення вимог про відшкодування майнової шкоди? Необхідно встановити не загальний, а спеціальний строк позовної давності, тому що перебіг тривалого часу з моменту реабілітації особи до пред’явлення вимог про грошові виплати не дає правильно встановити обсяг і розмір заподіяної майнової шкоди та негативно впливає на саме право відшкодування. Спеціальний строк позовної давності, протягом якого громадянин може реалізувати своє право на відшкодування заподіяної шкоди, існує в законодавстві багатьох держав Європи, в Росії та ін¹.

Важливою гарантією захисту прав і свобод громадян є встановлення законом права на відшкодування моральної шкоди. Загальні правила відшкодування моральної шкоди встановлені ст. 23, 1167 ЦК України.

Відповідно до цих норм моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Випадки та межі відповідальності за заподіяну моральну (немайнову) шкоду визначається Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Підставою для відшкодування в цих випадках моральної шкоди є:

1. винесення виправдувального вироку суду;

2. закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

3. відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи у зв’язку з відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

4. закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними вище оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, якщо протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.

При цьому передбачене ч.5 ст. 4 Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” відшкодування моральної шкоди провадиться у разі:

• коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові;

• призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків;

• вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя¹.

З цього можна зробити висновок, що право на відшкодування моральної шкоди виникає в тому випадку, коли дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду були незаконними.

Моральна шкода є супутником будь-якого правопорушення, і тому деякі фахівці вважають, що факт завдання шкоди не потребує доведення: він є очевидним, а тому як тільки буде доведено факт протиправної поведінки, позивачу необхідно доводити не наявність моральної (немайнової) шкоди, а лише її розмір².

Але це твердження видається спірним, бо відповідно до ЦПК України кожна сторона спору повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Звільнення особи від доведення факту моральної шкоди не буде відповідати вимогам наведеної правової норми.

Ст. 28 КПК України передбачає право потерпілого пред’явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства. Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду (ст.49).

Огляд практики судів показує, що суди фактично застосовують презумпцію моральної шкоди, і встановивши факт здійснення неправомірної дії, вважають моральну шкоду заподіяною і в подальшому розглядають питання про розмір відшкодування. Дана практика заслуговує на увагу.

Між тим, у С.І. Шимон існує протилежна позиція, яка полягає в тому, що сам факт правопорушення свідчить про можливість моральної (немайнової) шкоди, а тому не може бути підставою для відшкодування, оскільки повинні бути докази наявності такої шкоди¹.

Верховний Суд України дав роз’яснення, що суд повинен спочатку з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов’язані з ними витрати та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення спору. (Постанова Пленуму Верховного Суду “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р.). Тим самим суд визначив предмет доведення по спорах, пов’язаних з відшкодування моральної шкоди.

Суб’єктом права на відшкодування відповідно до Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” є тільки фізична особа, якій винесено виправдувальний вирок, а також припинена кримінальна чи адміністративна справа з реабілітуючих підстав.

Що стосується права юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, то вони мають право лише на підставі Законів України “Про оперативно-розшукову діяльність” і “Про боротьбу з корупцією”. Дія цих законів відноситься до випадків, коли при розслідуванні кримінальної справи значна шкода може бути завдана діловій репутації не тільки фізичній особі, але й юридичній, якою керував чи в якій працював громадянин, протиправно притягнутий до кримінальної відповідальності. Разом з тим, якщо фізична особа притягнута до відповідальності за корупційні дії, то в такому випадку юридична особа не може бути правомочним суб’єктом на право відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відшкодування моральної шкоди не передбачено для членів сім’ї у зв’язку зі смертю потерпілого, хоча дехто із практиків вважає такий підхід несправедливим¹. Верховний Суд у цьому випадку і в подібних зв’язує право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди з деякими обставинами:

• наявність законодавчого акту, котрий передбачає відшкодування цієї шкоди на момент завдання моральних або фізичних страждань;

• тривалість противоправних дій заподіювача шкоди як до, так і після вступу в силу відповідного акту;

• наявність моральних або фізичних страждань на період протиправних дій.

Отже по спорам з відшкодування моральної шкоди Верховний Суд відступив від загального правила, згідно якому закон не має зворотної сили.

Питання позовної давності нерозривно зв’язано з наявністю моральної (немайнової) і з правом на її відшкодування. У відповідності зі ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги з порушення особистих немайнових прав. Враховуючи, що моральна шкода зв’язана з порушенням особистих немайнових прав, позовна давність не повинна застосовуватись до спорів про відшкодування цього виду шкоди.

Ще раз потрібно підкреслити, що необхідною умовою виникнення обов’язків по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди є наявність цієї шкоди. В іншому випадку – відповідальність не настає¹.

Наявність моральної (немайнової) шкоди, її глибина є важливим фактором вирішення питання про відшкодування такої шкоди.

При складанні позову до цих органів, які завдали моральну шкоду громадянинові, необхідно вказувати докази, які підтверджують наявність моральної (немайнової) шкоди.

Якщо не буде виконана ця вимога, то такий позов може бути залишеним без розгляду. Доведення наявності моральної (немайнової) шкоди відбувається шляхом визначення в позовній заяві конкретних обставин, за яких було завдано шкоди, які неправомірні дії були вчинені щодо позивача, в чому саме полягає шкода, що було підставою визначення розміру або форми відшкодування моральної шкоди, якими доказами це підтверджується.

Доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази забезпечуються показаннями свідків, експертизою, письмовими доказами (медичними довідками, висновками).

Проблема доказів у позовному провадженні про компенсацію моральної шкоди є актуальною, адже відсутність усталеної практики доказування у справах даної категорії ускладнюють застосування цього способу захисту порушених прав. Верховний Суд вказав у своїх постановах², що чинне законодавство не визначає певних засобів доказування моральної шкоди та пов’язаннях із нею обставин. Аналіз кримінально-процесуального законодавства свідчить, що будь яких обмежень щодо використання джерел доказів при розгляді цивільного позову про компенсацію моральної шкоди ним не передбачено. Не виробила їх і практика. Як правило, єдиним джерелом прямих доказів заподіяння страждань та їх характеру є показання потерпілого. Проте суд не може обґрунтувати свої висновки на показаннях однієї з сторін, не підтверджених іншими об’єктивними даними.

Крім того, ці показання потерпілого, як і кожен доказ мають перевірятися. Висновок експерта про обсяг заподіяних потерпілому страждань, їх інтенсивність буде науковим підґрунтям рішення, прийнятого судом за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди, є надзвичайно важливим джерелом доказів. Вітчизняне законодавство передбачає експертне дослідження психологічного стану потерпілого щодо наявності моральної шкоди. У п. 17 Положення про застосування Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, передбачено право суду призначати належну експертизу, якщо для з’ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявлено потребу у спеціальних знаннях.

Верховний Суд рекомендує в необхідних випадках для з’ясування обставин, що стосуються заподіяної моральної шкоди, призначати відповідну експертизу (судово-медичну, психологічну тощо), посилаючись на ст. 75 КПК України.

Найбільше ускладнень на практиці виникає при визначенні розміру компенсації моральної шкоди.

Одним із важливих моментів при вирішенні питання про розмір компенсації моральної шкоди є визначення форми цієї компенсації. Згідно нормам цивільного права, поняття “моральна шкода” охоплює моральну (душевні страждання) і фізичну (фізичні страждання) шкоду. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна виміряти в грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсована в будь-якій формі: грошовій компенсації, розмір якої встановлюється виходячи з обставин справи, ступеня й характеру моральної шкоди, або в матеріальній формі (це передбачено чинним законодавством). Доцільність матеріальної форми відшкодування моральної шкоди є предметом спорів серед науковців¹.

Але у кожному випадку суд повинен виходити з особливостей конкретної справи і мотивувати своє рішення.

Законом, “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” встановлено обмеження щодо розміру її відшкодування: згідно з ст. 13 названого Закону відшкодування шкоди провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Але якщо позивач просить стягнути суму меншу, ніж вказана у ст.13 Закону “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, то суд повинен визначити розмір відшкодування моральної шкоди в межах пред’явлених позивачем вимог, і задоволення таких вимог не є порушенням закону.

Іншим важливим у судовій практиці є питання про критерії оцінки моральної шкоди.

Шимон С. вважає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від:

• характеру моральних страждань: прості переживання, душевні страждання, психічні страждання, пов’язані з фізичним болем, а в останньому випадку –залежно від тяжкості ушкодження здоров’я : легке, середньої тяжкості, тяжке;

• виду психічних страждань : занепокоєння, нервозність, сором, приниження, страх, відчай;

• глибини моральних страждань: незначний душевний біль, значний, сильний, нестерпний, душевний біль руйнівної для здоров’я сили;

• істотності вимушених змін у житті потерпілого: неістотні (які можуть бути повністю або частково відновлені) та істотні (які неможливо відновити);

• тривалості негативних наслідків: короткочасні, тривалі, довічні;

• часу, що минув з моменту виникнення моральної шкоди;

• ступеня вини потерпілої особи; тощо.

Ст.1263 ЦК України передбачено, що при визначенні розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, мають враховуватися вимоги розумності і справедливості.

На вимоги, що випливають з порушень особистих немайнових прав, позовна давність не поширюється. Враховуючи, що моральна шкода пов’язана з порушенням особистих немайнових прав, позовна давність не повинна застосовуватись до спорів про відшкодування цього виду шкоди.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями працівників органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Суб'єктами права на відшкодування шкоди у відповідності до Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” є тільки фізична особа, громадянин України, щодо якого були вчинені відповідні незаконні дії після вступу Закону України від 1 грудня 1994 року, тобто після 16 січня 1995 року¹. Шкода, завдана до цього часу, відшкодовується відповідно до законодавства, яке діяло на момент завдання шкоди. Але законом не чітко викреслена правова сфера його дії за суб’єктивним складом, бо не передбачено подібне відшкодування громадянам іноземних держав. Виходячи з того, що іноземці та апатриди у громадянських правах прирівняні до громадян України, то до них повинні застосуватись ті самі правила.

Право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

- винесення виправдувального вироку суду;

- закриття карної справи, в основу якої по­кладено реабілітуючі підстави (відсутність події злочину, відсутність у діяннях особи складу злочину або недоказовість участі громадянина у вчиненні злочину);

- відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Закриття карної справи на підставі акта про амністію, по закінченні строку давності притягнення до карної відповідальності, у зв'язку з прийняттям закону, що усуває кримінальну відповідальність за вчинене діяння, не є підставою для виникнення права на відшкодування за ст. 443 ЦК України. Зміна кваліфікації вчиненої злочинної дії за статтею закону, що передбачає менш тяжкий злочин з призначенням більш м'якого покарання або зниження міри покарання без зміни кваліфікації, також не є підставою для відшкодування шкоди відповідно до зазначених вище правових норм.

Заподіяна шкода не підлягає відшкодуванню, якщо грома­дянин у процесі дій митних органів, дій органів дізнання, попереднього слідства і судового розгляду самообмовою перешкоджав встановленню істини і тим самим сприяв вчиненню незаконних дій щодо нього. Самообмова визначається як свідомо неправдиві свідчення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які вони дали з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме вони скоїли злочини, хоч насправді вони їх не вчиняли.

У юридичній літературі висловлена пропозиція щодо умов, за наявності яких самообмовлення вважається встановленим, доведеним, внаслідок чого потерпілому може бути відмовлено у відшкодуванні шкоди. Самообмовлення має виражатися у показаннях обвинуваченого, які зафіксовано в протоколі допиту. Слід погодитися з тим, що не є самообмовленням відмова особи від давання показань або умовчання про обставини, які виправдовують її. З позицій карно-процесуального законодавства обвинувачений не несе відповідальності за відмову від показань. Отже, правомірним є твердження про те, що позбавляти такого звинуваченого права на відшкодування заподіяної шкоди було б несправедливим.

Якщо самооб­мовлення була наслідком необережної поведінки потерпілого, то потерпілий набуває право на відшкодування шкоди. Самообмовлення має бути актом волі звинува­ченого, що сформувалася незалежно від діяльності служ­бових осіб, які розслідують справу. Шкода відшкодовується, коли самообмовлення було наслідком застосування насильства, погроз чи інших незаконних дій, що встановлені судом.