1. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я

Завдання шкоди життю та здоров'ю фізичної особи порівняно з загальними підставами відшкодування завданої шкоди (ст.1166 ЦК України) має низку специфічних ознак.

Зокрема, ч. 1 ст.1195 ЦК України вказує на загальні підстави відшкодування шкоди, завданої здоров’ю фізичної особи внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.

Насамперед, чинне законодавство передбачає відповідальність за завдання шкоди здоров’ю фізичної особи каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Поняттям “каліцтво”, в свою чергу охоплюється дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я. Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому завдається фізичне ушкодження, наприклад, удар результатом якого є перелом кісток. Тоді як професійне захворювання характеризується як таке ушкодження здоров'я, що передбачено чинним законодавством (див. постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 року №1662 “Про затвердження переліку професійних захворювань”) та стало результатом не одноразового, а систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії. Так, наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.

Поняттям “інше ушкодження здоров'я” охоплюється будь-яке, непов'язане з каліцтвом, пошкодження здоров'я, що наступило внаслідок так званого загального захворювання. При цьому, дане загальне захворювання непов'язане ні з специфікою професії, ні з травматичним впливом на організм людини, а є видом ушкодження здоров'я внаслідок недотримання заподіювачем шкоди встановлених правил та норм, наприклад, коли внаслідок відключення опалення особа захворіла на гостре респіраторне захворювання.

Специфіка шкоди, яка завдана здоров'ю полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Тому, об'єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди.

До таких втрат законодавець відносить:

1) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;

2) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно–курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, то він має право вимагати і їх відшкодування. Також потрібно зазначити, що у випадку завдання ушкодження здоров'ю фізичної особи, вона має право на відшкодування моральної шкоди, що завдана таким ушкодженням. Відшкодування моральної шкоди можливо на загальних підставах, що передбачені чинним законодавством (ст.1168 ЦК України).

Протиправність діяння полягає в тому, що будь-яке діяння, яким завдається шкода здоров'я фізичної особи, як правило, припускається протиправним. Це зумовлене тим, що життя та здоров'я фізичної особи визнається вищою соціальною цінністю і не можуть бути пошкоджені, а правовідносини, які опосередковують відповідні блага, носять абсолютний характер.

Однак в окремих випадках, що прямо передбачені в законі, шкода, яка завдається здоров'ю є правомірною, наприклад, необхідна оборона. При цьому, протиправним вважається також завдання шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежного виконання умов договору, наприклад, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'ю або смерть завдаються внаслідок неналежного виконання договору перевезення (ст.1196 ЦК України).

Певні особливості має також причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та завданою шкодою. В даних деліктних зобов'язаннях він носить складний характер, що зумовлене специфікою завданої шкоди. Отже, слід доводити наявність причинно-наслідкового зв'язку не тільки між протиправним діянням та каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, але й між даними ушкодженнями здоров'я та майновими втратами потерпілого.

Має особливості і встановлення вини заподіювача шкоди.

Як і за загальними правилами, вина заподіювача презюмується, аж допоки він не доведе свою невинність.

Однак, у випадках, прямо передбачених законом шкода, яка завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили також може підлягати відшкодуванню (ч.3 ст.1166 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача у випадках, коли вона завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України), незаконних дій судових та правоохоронних органів (п.2 ч.2 ст.1167 ЦК України) та в інших випадках, встановлених законом (п.3 ч.2 ст.1167 ЦК України).

У випадках, коли шкода завдається від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання працівнику, який застрахований в порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування, її відшкодування має низку специфічних ознак.

Зокрема, крім ЦК України ці зобов'язання регулюються Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Кодексом законів про працю України, Законом України “Про охорону праці” та іншими нормативно-правовими актами.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або інших підприємствах за спеціальними договорами.

Крім того, добровільно можуть застрахуватися, також, священники, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, які забезпечують себе роботою самостійно; громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Особливість відшкодування тут полягає в тому, що відповідальність відшкодувати відповідну шкоду покладається на певний фонд соціального страхування.

Тільки у випадку, якщо сума страхових виплат не покриває завданої шкоди в повному обсязі, то страхувальник має право вимагати відшкодування шкоди в частці, якої не вистачає в заподіювача шкоди, чи особи, яка несе відповідальність за це завдання.

Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року відмінили Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р.

Частина 2 ст.1195 ЦК України закріплює обов’язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала. Так, розмір майнових втрат, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди законодавець визначає виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Підлягає відшкодуванню також шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Вони вважаються засобами соціального захисту завдяки яким держава реалізує свою соціальну функцію, тому такі відносини не є цивільно-правовими зобов’язаннями.

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я можливо за договором або законом.

Чинним законодавством передбачені такі найбільш важливі випадки збільшення розміру обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я:

1) якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст.1203 ЦК України);

2) у разі підвищення вартості життя (ч.1 ст.1208 ЦК України);

3) у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст.1208 ЦК України) тощо.

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливе на підставі рішення суду.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 ЦК України.

Під виконанням фізичною особою договірних зобов’язань слід розуміти виконання нею робіт або надання послуг за цивільно-правовим договором, що укладається з юридичною або фізичною особою, якщо ця особа діяла або повинна була діяти за завданням відповідної юридичної або фізичної особи та під її наглядом за безпекою проведення робіт або надання послуг.