11. Спілкування як взаємодія

Спілкування — це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій. Воно завжди припускає досягнення деякого результату. Взаємодія - це універсальна властивість усього існуючого світу речей і явищ в їх взаємній зміні, впливові одного на інших.

Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає за­собом передатні суспільного досвіду. Його специфіка ви­значається тим, що в процесі спілкуваніш суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаєм­ний обмін діяльністю,, інтересами, почуттями та ііг. У спіл­куванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування — на­лагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спіл­кування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє пот­ребу в психологічному контакті.

Інтерактивна сторона спілкування(взаємодія) підкреслює ас­пекти, пов'язані з безпосередньою організацією спільної ді­яльності людей, їхньою взаємодією. В процесі діяльності для п учасників важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільної діяльності. При цьому регуляція дій здійснюється не окремими учасниками діяльності, а самого групою. Поняття «взаємодія» фіксує увагу не на акті кому­нікації, а па акті організації спільних дій, що створює мож­ливість для спільної діяльності групи. Отже, інтерактивна сторона спілкування характеризується такими діями людей, які створюють реальну ситуацію взаємодії. Його найваж­ливіша характеристика — спільне прийняття та реалізація рішення.

Згуртованість групи означає, що сформований її склад є найбільш оптимальним у діяльному значенні, коли всі або переважна більшість членів прагнуть досягти певної групової мети.

Подібність і розбіжність соціальних установок по­роджують симпатії та антипатії між людьми, визначають рівень їхньої сумісності Феномен сумісності розкриває на­явність внутрішньої єдності суб'єктів спілкування. Метод соціометрії дає змогу визначити реальну й бажану потребу людини бути разом. Потреба бути разом — це реальна за­лежність від іншого. Якщо така можливість реалізується, а потреба у спілкуванні задовольняється — людина пережи­ває позитивні емоції.

Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один од­ним за певних енергетичних втрат і значної взаємної іден­тифікації. Суб'єктивна задоволеність — це головна ознака сумісності.

Міжособистісні стосунки та сумісність групи створюють ще один важливий феномен — психологічний клімат групи. Але психологічний клімат у підсумку характеризується швид­ше спрацьованістю, ніж сумісністю. Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно–енергетичними витратами та задоволеністю собою, партнерами та змістом роботи. Першим критерієм розмежування спрацьованості та сумісності є характеристика умов взаємодії. Це офіційні умови (пов'язані з вирішенням завдань) та неофіційні умови (по­в'язані із задоволенням потреби у спілкуванні). Другим кри­терієм є відносна значущість одного з партнерів та суб'єк­тивна задоволеність один одним. Третій критерій — напру­женість (енергозатрати) в процесі вирішення спільного за­вдання.

Спрацьованість характеризується задоволенням змістом діяльності, сумісність — задоволенням спілкуванням. Ідеться про різну спрямованість членів групи — па зміст діяльності або на міжособистісні стосунки. Звідси психологічний клімат групи можна визначати через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (керівних — підлеглі) та горизонталі (виконавці). Опосередковано, через систему цих відносин, сумісність та спрацьованість регулюють став­лення людини до провідної діяльності, праці. Несумісність і неспрацьованість с головними чинниками конфліктних си­туацій.