49. Адаптація у фаховому середовищі: її етапи та характеристика

Адаптація – це динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища.Специфіка діяльності документознавців у сфері державного управління визначається наявністю у них сформованої інформаційно-комунікативної компетентності. Документознавці повинні володіти всіма засобами спілкування, різноманітними інформаційно-комунікативними вміннями, використовувати індивідуальні можливості особистості, обумовлені динамічними характеристиками вищої нервової діяльності тощо.

Управління виробничою адаптацією — це ціленаправлений вплив на фактори, що визначають успішність її проходження, оптимізацію термінів оволодіння працівником професійної майстерності та входження його в трудовий колектив підприємства. Профадаптація передбачає з’ясування планів молодих робітників і фахівців на майбутнє, встановлення за ними спостереження з метою усунення причин, що заважають їм оволодіти професією. Адаптація молодих фахівців може здійснюватися протягом трьох років підготовки за програмами професійного навчання організації. Процес адаптації може фіксуватися службою управління персоналом у трудовому паспорті молодого фахівця. Він містить наступні розділи: основні дані про молодого фахівця; план стажування; програма індивідуального трирічного навчання; раціоналізаторська та винахідницька діяльність; участь у роботі науково-технічних товариств; наукових семінарів; участь у громадській роботі ради молодих фахівців; пропозиції і прохання; висновки щодо роботи молодого фахівця і пропозиції по його професійному росту. Програма професійного навчання розробляється за участю молодого фахівця, керівника структурного підрозділу та працівника служби управління персоналу, який відповідає за проведення виробничої адаптації. На практиці виробнича адаптація, як правило, завершується по закінченні трьох років роботи молодого фахівця. Служба управління персоналу у визначеному порядку надає атестаційній комісії відповідні матеріали, за якими комісія робить оцінку про професійний і творчий подальший розвиток молодого фахівця. Для контролю за виробничою адаптацією молодих фахівців в організації може вводитися річне стажування. Воно забезпечує перехід молодого фахівця від навчальної до виробничої діяльності, набуття ним необхідних трудових навичок та вмінь. При цьому програми стажування на робочому місці доцільно ув’язувати з навчальними планами підготовки фахівців у вищих навчальних закладах.

Адапта́ція соціа́льна — активне пристосування індивіда до умов середовища і результат цього процесу.

Адаптація соціальна має дві форми: активну (індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно входить у процес соціалізації); пасивну (не взаємодіє із середовищем, не прагне змінити його, пристосуватися до особистих норм, оцінок, засобів діяльності).

Показники пасивної соціальної адаптації — перехід в інше соціальне середовище, аномія та різні види порушень у ціннісно-нормативній системі суспільства (див. Аномія), відхилення поведінки

Процес адаптивного пристосування до умов соціального середовища є соціальною адаптацією, яка відбувається, з одного боку, як зміна своєї внутрішньої системи відповідно до соціальних експектацій, а з іншого – як зміна умов існування відповідно до власних потреб, цінностей, інтересів. Цей процес здійснюється безперервно як багаторазово опосередкована взаємодія внутрішніх властивостей людини і зовнішніх умов її життєдіяльності, яка має циклічний характер встановлення відповідності між об’єктивними обставинами і потребами та можливостями індивіда.

соціальна адаптація – це не просто поведінкове „пристосування”, а активний внутрішньо мотивований процес прийняття або неприйняття особистістю умов її існування, це активність у зміні умов існування у бажаному напрямі.

Професійна адаптація - процес пристосування людини до професійної діяльності, її умов; досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності.

Умовою оптимального професійного самовизначення повинно бути, в першу чергу, покликання. А воно, передусім, є результатом процесу початкової професійної соціалізації, яка формує активну професійну орієнтованість індивіда. Оптимальний професійний відбір, професійна підготовка та навчання передбачають врахування не тільки системи необхідних професійних знань і навичок, але й вимог, що висуваються професією до психофізіології особистості, рівня її соціально-психологічної мобільності.

Оптимальні взаємовідносини соціальних, соціально-психологічних, психофізіологічних характеристик особистості, їх відповідність вимогам, що висуваються професією, сприяють розвиткові особистості, її успішній і оптимальній професійній адаптації. В цілому профадаптація можлива при збігові динаміки профсоціалізації з динамікою професійних вимог.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства виникли соціальні та соціально-психологічні фактори напруг і перевантажень у життєдіяльності людей. Динаміка соціальних процесів (особливо таких, як зростання соціальної мобільності, урбанізація тощо) характерна не тільки позитивними зрушеннями. Вона не вільна і від негативних проявів. Її прямим і опосередкованим наслідком стають конфлікти, що виникають у формальних і неформальних групах, життєві фрустрації, монотонність життєвих вражень, інтенсифікація психічних та інших перевантажень, що провокують дезадаптацію особистості.

Соціально адаптивний процес – це процес, яким можна управляти. Таке управління може здійснюватися не тільки в руслі впливу соціальних інститутів на особистість, в ході її виробничої, позавиробничої, довиробничої, поствиробничої (пенсійний період) життєдіяльності, але й у руслі самоуправління, коли особистість виступає „суб’єктом управління власного „я”.