- •2. Структура і функції управлінської діяльності
- •4.Стильові особливості діяльності керівника
- •5. Психологічний аналіз професійної діяльності
- •6,Основні етапи становлення психології управління
- •7. Психологія управління людськими ресурсами
- •8. Поняття організації
- •9. Організація як група. Особливості групової діяльності
- •Загальні риси організацій
- •10. Спілкування в структурі управлінської діяльності
- •11. Спілкування як взаємодія
- •12. Спілкування як міжособистісне розуміння
- •13.Конфлікті ситуації в управлінській ліяльності
- •14. Психологія ведення ділових переговорів
- •16.Характеристика управління як системи наукового знання
- •17. Соціологія управління в системі соціологічного знання
- •18. Історичні передумови виникнення соціології управління
- •19. Предмет, поняття і функції соціології управління
- •20. Управління як система соціальних відносин
- •21.Організаційна поведінка і теорія організацій у системі соціології управління
- •22. Соціологічні концепції засновників соціології (о.Конта, г.Спенсера, е.Дюркгейма)
- •23.Раціоналістичні концепції та їх вплив на розвиток соціології управління
- •24. Соціологічний аналіз теорії раціоналізації ф. Тейлора
- •25. Адміністративна теорія а. Файоля
- •26. Соціальні аспекти управління
- •27. Характеристика «людського чинника» та його ролі в сучасних організаційних структурах
- •28.Теорія організацій у системі соціології управління
- •29.Типологія організацій. Формальні і неформальні організації
- •30. Соціально-управлінська організація суспільства і його підсистем
- •31. Соціальні інститути і соціальне управління. Методи управління соціальними процесами
- •32. Особливості функціонування основних політичних інститутів в сучасному суспільстві
- •33. Соціологічна інформація в системах управління
- •34.Управлінська діяльність як різновид соціальної дії
- •35.Поняття, основні етапи розвитку дипломатичного протоколу
- •36.Поняття та основні етапи розвитку дипломатичного етикету
- •37.Сучасна міжнародно-правова база дипломатичного протоколу
- •38.Протокольний порядок здійснення місії дипломатичного представника в країні перебування
- •39.Дипломатичний корпус
- •40. Організаційна підготовка і протокольні особливості проведення дипломатичних візитів
- •41. Правила оформлення дипломатичних бесід
- •42.Класифікація та протокольні характеристики візитів на високому та найвищому рівні
- •43. Класифікація та протокольні особливості різних видів дипломатичних прийомів
- •44. Технології та правила організації і проведення дипломатичних переговорів
- •45.Організаційно-протокольне забезпечення міжнародних конференцій, нарад, самітів
- •46. Освіта і професія документознавця: ретроспектива і сучасний стан
- •47. Розвиток професіології сфери документно-інформаційних комунікацій
- •48. Морально-ціннісні та психологічні характеристики професії документознавця. Професійна культура документознавця
- •49. Адаптація у фаховому середовищі: її етапи та характеристика
- •50. Трудовий процес і його раціоналізація. Організація відбору, підготовка підвищення кваліфікації документознавців
- •51.Документознавча та інформаційна діяльність у сфері державного управління
- •52. Інноваційна діяльність у сфері інформатизації державного управління
- •53.Умови праці документознавців і фактори їх формування. Охорона і безпека праці.
- •54. Структура професійної діяльності фахівця з інформаційного забезпеченя державного управління
- •55. Вплив інформаційних технологій на організацію праці документознавця
20. Управління як система соціальних відносин
Поняття «управління» широко використовується в різних науках, позначаючи функцію, що притаманна організованим системам (в т.ч- соціальним). під управлінням розуміється елемент, функція, що забезпечує збереження визначеної структури, організованих систем, підтримку режиму їхньої діяльності, реалізацію програми та цілей.
Соціальні відносини — це відносно стійкі зв'язки між індивідами і соціальними групами, обумовлені їх неоднаковим положенням в суспільстві та роллю в суспільному житті.
види соціальних відносин:
• за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі і відносини по вертикалі;
• за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені) та неформальні;
• за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;
• за суб'єктами діяльності: між організаційні, внутріорганізаційні;
• за рівнем справедливості: справедливі і несправедливі. Основою відмінностей між соціальними відносинами є мотиви і потреби, головними з яких є первинні та вторинні потреби.
У соціальному управлінні, на відміну від інших видів, головними компонентами виступає або людина як член різних організацій, або організаційні підрозділи в цілому. Індивіди (або самостійно, або у складі соціальної групи), представлені в ієрархічній системі управлінських взаємовідносин, можуть виступати суб'єктами й об'єктами управління. Як бачимо, ключовими категоріями соціального управління є «організація», «суб'єкт і об'єкт управління».
Організація являє собою форму об'єднання групи людей (дві та більше осіб), діяльність яких свідомо координується суб'єктом управління для досягнення загальної мети або цілей і для впорядкування спільної діяльності. У залежності від цілей та умов діяльності індивіди в соціальному управлінні виступають суб'єктами й об'єктами управління.
Суб'єктом управління є носій предметно-практичної діяльності, джерело управлінської активності, спрямованої на визначення об'єкта управління. Суб'єктом управління може виступати як окремий індивід, так і соціальна група.
Об'єктом управління може бути частина об'єктивної діяльності, на яку спрямовано управлінський вплив. Об'єктом управління також може виступати як окремий індивід, так і соціальна група.
Між суб'єктом та об'єктом управління існують діалектична взаємодія та взаємовплив. При цьому важливою умовою ефективності управління є відповідність суб'єкта управління його об'єктові. Таким чином, соціальне управління - це безперервний процес впливу керівника (суб'єкта управління) на організовану групу людей або на кого-небудь із цієї групи окремо (об'єкт управління) з метою організації та координації їхньої спільної діяльності для досягнення найкращих результатів.
21.Організаційна поведінка і теорія організацій у системі соціології управління
У вітчизняній соціології досить поширена типологія організацій, що об'єднує п'ять основних типів: ділові організації, громадські спілки або масові організації, проміжні форми організації, асоціативні організації, поселення.11 1. Ділові організації - фірми та установи, які або виникають самі для комерційних цілей, або створюються ширшими організаційними системами для вирішення окремих завдань. Цілі найманих працівників не завжди пов'язані з цілями власників або держави. 2. Громадські спілки або масові організації, цілі яких виробляються "зсередини" і є узагальненням індивідуальних цілей учасників. Регулювання забезпечується спільно прийнятим статутом, принципом виборності, тобто залежністю керівництва від керованих. 3. Проміжні форми організацій, поєднують у собі основні ознаки спілок, але виконують підприємницькі функції, їх необхідно відрізняти від споживчих кооперативних організацій (споживспілки, житлокооперативи і т. ін.). 4. Асоціативні організації - сім'я, наукова школа, неформальна група. У них помітні деяка автономія від середовища, відносна стабільність складу, ієрархія (верховенство, лідерство), порівняно стійкий розподіл учасників (за ролями, престижем), прийняття спільних рішень. 5. Схожі організаційні ознаки має поселення.
будь-яка організація (соціальна система) є частиною соціального середовища. організаційна взаємодія, з одного боку, становить значний інтерес для соціологічної теорії організацій, а з іншого – вона є невід’ємною категорією соціологічної теорії управління, яка фактично і складає основу її предметної сфери.
Види організаційних структур:
Механістичні структури (їх іще називають ієрархічними, формальними, бюрократичними, класичними, традиційними) характеризуються жорсткою ієрархією влади в компанії, формалізацією правил і процедур, централізованим прийняттям рішень, об'єктивними критеріями добору кадрів, об'єктивною системою винагороди. Вони функціонують як чітко злагоджений механізм. До цього типу належать лінійна, функціональна структури та їхній симбіоз — лінійно-функціональна й дивізіональні структури управління.
Органічні (адаптивні) структури мають розмиті межі управління, невелику кількість рівнів управління, характеризуються слабким чи помірним використанням формальних правил і процедур, децентралізацією прийняття рішень, амбіційною відповідальністю, неформальними міжособистісними стосунками. До них належать матричні, проектні, множинні й тому подібні організації, що вирізняються великою гнучкістю у взаємодії із зовнішнім середовищем.
■ Лінійна організаційна структура. У її межах, залежно від довжини ієрархічного ланцюга, виокремлюють елементарну структуру та лінійну ієрархію. Елементарна організаційна структура — це найпростіша дворівнева структура, яка формується на невеликому підприємстві. її необхідність диктується потребою відокремлення управління від безпосереднього виконання роботи;
■ Функціональна організаційна структура виникає там, де з'являється функціональний розподіл праці й функціональна спеціалізація. Основу її становить так званий "шахтний" принцип побудови і спеціалізації управлінського процесу за функціональними підсистемами організації Найважливіші для діяльності організації функції (наприклад виробництво, маркетинг чи фінанси) знаходять організаційне закріплення.
Лінійно-функціональна організаційна структура є найпоширенішою в середовищі підприємств, що зростають, переходячи з категорії малих до категорії середніх. Дивізіональна структура створюється в тих організаціях, які різко збільшують масштаби своєї діяльності і прагнуть диверсифікувати виробництво у відповідь на вимоги динамічного зовнішнього оточення.
Проектно-цільова структура формується при розробці організаційних проектів (наприклад модернізації виробництва, освоєння нового продукту тощо).
■ Матрична організаційна структура відображає закріплення в організаційній будові фірми двох напрямів керівництва. Вертикальний напрям — управління структурними підрозділами організації. Горизонтальний напрям — управління окремими проектами чи програмами, для реалізації яких залучаються люди й ресурси різних підрозділів організації.
Множинні організаційні структури виникають тоді, коли підрозділи організації не є уніфікованими, під час їх побудови не використовувався один і той самий організаційний принцип. До таких структур належать холдингові компанії, які володіють контрольними пакетами акцій багатьох фірм, що здійснюють різноманітну діяльність. Зважаючи на юридичну самостійність цих фірм, холдинги не в змозі безпосередньо контролювати їхню структурну організацію. Лише за умови відчутного зниження фінансових результатів контрольованих холдингами фірм у них з'являється можливість здійснити перебудову.
Інституціоналізація організацій. Інституціоналізація сучасних формальних організацій передбачає формування певної ідеології, культурного етосу, які надають цілям і самій організації характеру суспільної місії. На ґрунті організаційної ідеології створюються зразки поведінки членів організації, певні ритуали і символи, її соціальний образ. Окрім такої явної символіки, як прапор, є більш витончені приклади символіки.
Організаційний конфлікт. Головним елементом будь-якої організації виступають люди, які відрізняються за професійною підготовкою, життєвим досвідом, індивідуальною підготовленістю і рисами характеру та темпераменту. Ці розбіжності неминуче накладають свій відбиток на оцінки і думки щодо питань, які мають значення для групи або колективу, породжують нерідко протидію, яка призводить до емоційного збудження і одержує видимість конфлікту. В деяких ситуаціях зіткнення оцінок і думок заходять так далеко, що інтереси справи відсуваються на другий план, а боротьба стає самоціллю, дезорганізуючи діяльність усього колективу.