36.Поняття та основні етапи розвитку дипломатичного етикету

Етикет (франц.— суворо встановлені порядок і форми поводження при дворах монархів) — сукупність правил і норм поведін­ки, які регламентують зовнішні прояви людських стосунків; зовнішня форма моральної сутності людини. Складається з традицій, звичаїв, більш або менш схожих у різних народів, які змінюються з плином часу, або залежно від національного та релігійного укладу конкретного народу. Знання правил етикету та вміння поводитися відповідно до них є однією з умов створення власного іміджу дипломата, політика, ділової людини. Розрізняють кілька видів етикету: придворний, дипломатичний, військовий, світський, службовий або діловий тощо.

Дипломатичний етикет — правила поведінки дипломатів та інших офіційних осіб під час різних офіційних дипломат заходів (візити, переговори, прийоми, зустрічі делегацій тощо). Дипломатичний етикет менш гнучкий, ніж діловий або світський, консервативніший. Більшість правил дипломатичного, ділового, світського етикетів у тій чи іншій мірі співпадають. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломати надають більшого значення, оскільки відхід від них або порушення цих правил можуть завдати шкоди престижу країни чи її офіц. представникам і призвести до ускладнення у взаємовідносинах держав. Зовнішній вигляд і манери гостя, його вміння поводи­ти себе за столом чи на фуршетному прийомі, ініціювати і підтримувати цікаві бесіди — надзвичайно важливі еле­менти етикету і їх в жодному разі не можна ігнорувати.

Греки розвинули дипломатичний етикет, створив­ши урочистий посольський церемоніал. Їхні посли носили так звані жезли Гермеса, бо саме бог Гермес був покровителем послів у Давній Греції. Верхню ча­стину жезлів обвивав лавр, як доказ слави грецького посланця. До жезла прикріплювалися крила, що символізували вміння політика маневрувати. Два пе­реплетені вузли свідчили про його хитрість. Послу вручали інструкцію, як вести переговори. Вона була написана на двох картках або табличках, складених навпіл. Їх називали дипломами. Звідси і з'явилося слово "дипломатія".

Перші правила етикету зафіксовано у:літературних текстах стародавнього Шумеру (викладено моральні принципи);у правилах Стародавнього Єгипту «Інструкція з поведінки»(в Єгипті міжнародні переговори провоились в урочистій обстановці, вперше для міжнародних переговорів почали призначати послів); «Галатео або книга хороших манер»(Італія, 1558 р) – викладалися правила поведінки за столом, прийому гостей, проведення бесіди. Існували правила етикету та протоколу при дворі російських монархів(Івана Грозного, Петра І).В Росії в XVII ст. зявилася книжка «Юності чесное зеркало», в якій були настанови молоді про поведінку в гостях, на службі, за столом. Етикет нігілізму СРСР – після 1917 р.

В Україні перші писемні правила поведінки були створені Володимиром Мономахом – «Поучення …». Мономах вважав, що виховання залежить не від окремих настанов, а від сукупності виховних засобів, серед яких виокремлював етикет і хороші манери. Він стверджував, що чемність і ввічливість залежать не від людської суті, а від навичок і вмінь, набутих завдяки тренувальним вправам. У Росії в XVII ст. було видано "Домострой", який регламентував поведінку городян. У цій книзі роз­повідалося, як виховувати дітей, вести господарство, готувати їжу, приймати гостей. Давалися рекомен­дації щодо навчання дітей ремесел і торгівлі. У другій половині XVIII ст. починають активно виходити посібники з етикету, які перекладалися з французької або німецької мов. Наприкінці століття з'являються книги й російських авторів. Існували правила поведінки і для бідних. Так, у XIX ст. була видана брошура "Прості поради простим людям". Від них вимагалося не юрмитися, не сміти­ти, з повагою ставитися до своїх господарів. Цим і обмежувалися етикетні норми для представників нижчих верств суспільства.

Етикетові здавна надавали великого значення. Цікавим видається такий факт: які коли вперше зібралися у Відні представники європейських держав, розорені військами Наполеона, то першою темою, яку вони винесли на обговорення, була така: "Розміщення за столом під час переговорів". Звичайно, етикетні правила з часом змінюються, доповнюються. До тих, хто відкидав етикет, відносять Робссп'єра, Леніна. Наприкінці XIX ст. американці також стали нехтувати етикетом (під час переговорів дозволяли собі класти ноги на стіл,.жувати гумку тощо). І лише в 1986 році США ратифікували Віденські конвенції з протоколу.

При зустрічі молодший дипломат завжди першим вітає старшого. Якщо ви зайшли в приміщення, де вже є багато гостей, то повинні першими привітатись з присутніми. Відходячи — першим прощаєтеся з тими, що залишають­ся. Вітаючись з чоловіком, необхідно першим подати руку, а з жінкою — лише в тому випадку, коли вона першою це зробить, в іншому випадку можна обмежитися лише по­клоном. Останнім часом у нас починає відроджуватися звичай цілувати жінкам руку. Треба поклонитись і підне­сти руку жінки на якомога ближчу відстань до своїх губ. При поцілунку руки необхідно чітко знати, де, як і коли це доречно.

Перебуваючи у товаристві, чоловік завжди встає, коли до нього наближається жінка.

Дипломатам слід пам´ятати і твердо дотримуватись форм звертання, які характерні для країни перебування, не допускаючи фамільярності, яка нібито зовні й поши­рена в західному світі.