4.Стильові особливості діяльності керівника

Відповідно до теорії командного підходу в управлінні всі члени команди грають певні ролі. Більшість керівників вищої ланки управління висувають на перше місце в числі проблем, з якими їм доводиться стикатися в процесі своєї діяльності, саме підбір членів управлінської команди, пошук людей, здатних до ефективної взаємодії в ході реалізації управлінських функцій. При цьому ефективність команди багато в чому залежить від того, наскільки грамотно розподілені функції між її учасниками, тому що відповідно до теорії командного підходу всі члени команди грають у ній певні ролі.

Cтилі керівництва підрозділяються на кілька видів:

• авторитарний (директивний)

• демократичний (колегіальний)

• ліберальний (поблажливий)

Авторитарний стиль (директивний чи диктаторський). Усі рішення ухвалюються одноосібно керівником, причому завжди точно окреслені "межі компетентності)). Рішення надходять у вигляді директив, які не підлягають обговоренню. У такого керівника завищена самооцінка та різко занижена оцінка оточення, особливо підлеглих; наслідком цього є недовіра до підлеглих, нехтування ними.

Демократичний стиль. Характеризується тим, що прийняття рішень здійснюється з участю колективу, тобто співробітники — це не просто виконавці чужих рішень, а люди, які мають власні цінності та інтереси. У таких організаціях значно зростають ініціативність співробітників, кількість творчих нестандартних рішень, поліпшуються моральний клімат та загальна задоволеність співробітників організацією.

Ліберальний стиль (натуральний, анархічний, нейтральний або формальний). По суті це означає втрату керівництва, відхід від активного управління. Рішення керівнику нав'язують підлеглі. Учасники групи (колективу) мають повну свободу, їх активність має спонтанний характер.

Різні класифікації стилів управління доповнюються й іншими різновидами стилів, які в результаті є змішаними або проміжко-вими між основними стилями.

Необхідно відзначити, що: у чистому вигляді ці стилі керівництва трапляються досить нечасто, як правило, спостерігається поєднання стилів; немає універсального стилю управління. Усі стилі мають свої переваги і недоліки; ефективність керівництва залежить насамперед від гнучкості використання позитивних сторін того чи іншого стилю та вміння нейтралізувати його слабкі сторони.

5. Психологічний аналіз професійної діяльності

Професіограма — повний опис особливостей певної професії, що розкриває зміст професійної праці, а також вимог, які вона ставить перед людиною. П. складається на основі аналізу змісту професійної діяльності і містить у собі загальну характеристику професії і вимоги, що професія ставить до людини. Професіограма - опис професії, що містить основні вимоги, які пред'являє професія до психологічних і фізичних особливостей людини. Перелік вимог до людини у певній професіограмі підкаже учневі, які якості йому потрібно самостійно тренувати і розвивати.

Професіограма — це по суті документ, у якому подано комплексний, систематизований і всебічний опис об'єктивних характеристик професії і сукупності її вимог до індивідуальнопсихологічних особливостей людини. Головною частиною професіограми є психограма, що включає повний опис власне психологічних характеристик та професійно важливих особистісних якостей спеціаліста.

Професіограми і психограми є важливими методичними засобами профорієнтаційної роботи.

Процес створення професіограм базується на певних принципах, дотримання яких забезпечує наукову обґрунтованість результатів дослідження. Принципи професіографії сформулював К. К. Платонов. Основними з них є комплексність, цілеспрямованість, особистісний підхід, надійність (вимоги до емоційної стійкості особистості в умовах перешкод і шумів), диференціація, типізація, перспективність і реальність.

Комплексний аналіз особливостей будь-якої професії передбачає:виробничу характеристику професії та її спеціальностей, включаючи економічне значення, соціологічну і соціальнопсихологічну, педагогічну (перелік обсягу знань і вмінь, необхідних для успішної професійної праці, термін професійної підготовки тощо), характеристики професії, а також санітарно-гігієнічну характеристику умов праці з особливим наголосом на так званих шкідливих для здоров'я виробничих процесах;перелік медичних протипоказань для роботи у даній професії;психограму (перелік психологічних вимог професії до спеціаліста).

Психогра́ма  — графічне зображення результатів дослідження психічної діяльності індивіда за допомогою ряда тестів з метою наглядного порівняння різних індивідів.У практичній діяльності людини психограма — це психологічний портрет професії та професіонала.

Термін «психограма» був введений на початку XX століття німецьким психологом В. Штерном, який розробив методику складання узагальненого психологічного портрету конкретної особистості. Штерн запропонував також складати часткову психограму, яка відображає не всі сторони особистості а тільки важливі для певної практичної задачі. Наприклад, психограма особистості успішного професіонала, яка відзеркалює професійно важливі якості. При цьому мова не йде про конкретну особистість (конкретну людину), а про типовий портрет успішного професіонала.

Складання психограми — результат ретельного і різнобічного вивчення професії. Цей процес називається професіографуванням.

Етапи складання психограми:

• Установлення переліку обов'язкових задач, які повинен виконувати професіонал.

• Реконструкція дій, необхідних для досягнення заданих цілей.

• Співвіднесення важливих і часто повторюваних, провідних (основних) професійних дій і психічних функцій, процесів, здатностей та умінь, які забезпечують їх виконання.

Працезда́тність — здатність до трудової діяльності, яка залежить від стану здоров'я людини.Залежно від характеру роботи, яку може виконувати людина, розрізняють:загальну (тобто здатність до виконання роботи в звичайних умовах),професійну (здатність до виконання роботи певної професії),спеціальну (тобто здатність до виконання робіт у певних виробничих або кліматичних умовах — під землею, у тропіках, тощо).

Необхідність чергування праці та відпочинку є однією з фізіологічних особливостей людини. Режими праці та відпочинку базуються на науковому підґрунті з урахуванням фізіологічних закономірностей пристосування організму людини до умов трудової діяльності, а також особливостей конкретного виробничого процесу. Ці закономірності являють собою прояви змін працездатності.