19. Предмет, поняття і функції соціології управління

Предметом соціології праці є всі її аспекти: соціальні закономірності й випадковості взаємодії людей у процесі виробництва, механізми їхніх дій і форми ставлення через діяльність трудових колективів і особи; показники, що свідчать про ставлення людини і колект

Соціологія управління вивчає процеси управління суспільством. Соціологія управління – це галузь соціології, яка вивчає закономірності, засоби та методи цілеспрямованого впливу на суспільство з метою впорядкування, підтримки та збереження його оптимального функціонування.

Предметом соціології як науки є соціальні відносини, закономірності та випадкові чинники їх становлення і розвитку, соціальні спільності, явища, процеси й механізми їх взаємодії . предметом соціології є істотні властивості, зв’язки й відношення об’єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних та практичних проблем функціонування й розвитку соціальної сфери суспільства. Досліджуючи природу управлінських відносин соціологія вивчає проблеми організації процесів управління.

Соціальне управління — це можливість і здатність певного суб’єкта впливати на суспільство (або на його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення.

Об’єктом соціології управління виступають різноманітні соціальні системи (групи, обєднання, угруповання), які створюються в суспільстві заради виконання певних суспільних завдань.

Предмет соціології управління- управлінські відносини, управлінські процеси і властивості суб’єктів управління різних рівнів ієрархії.

В системі управління велике значення надається контролю.

управління є об’єктивною властивістю, внутрішньо притаманною будь-якій соціальній організації (системі), то при визначенні суті соціального управління слід завжди виходити з родових ознак поняття „організація”. При цьому сутність управління як цілеспрямованого впливу в умовах функціонування адміністративно-командної системи управління проявляється переважно у розпорядницько-виконавській діяльності, що вступає у пряме протиріччя з принципами її самоорганізації. В умовах же функціонування демократичної системи управління, що базується на принципах ринкової економіки, сутність соціального управління полягає в координації і регуляції зв’язків та відносин між складовими елементами (або частинами) певної системи.

Необхідність соціального регулювання господарчої поведінки зумовлена тим, що, незалежно від причин, які спонукають людину долучатися до сфери економіки, вона має відповідати вимогам тієї організації, яка надає їй необхідні умови для об'єктивізації її професійних здібностей.

Статус працівника розглядається як певна позиція в соціальній структурі групи працівників (трудовому колективі), пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов'язків. Соціальний статус працівника виникає в процесі проходження індивідом усіх необхідних фаз громадянської, соціальної, освітньої і професійної підготовки, а також придбання після цього потрібного комплексу якостей, що характеризують його як підготовленого й дієздатного суб'єкта, який несе свідому відповідальність за свої професійні дії і вчинки. Соціальний статус (професійний, посадовий) забезпечує йому можливість соціально-економічної діяльності в межах жорстко запропонованих норм і стандартів - інституціональних вимог виробничої організації.

статус - професійний, кваліфікаційний, посадовий, економічний - виступає реальним показником місця працівника в системі конкретної виробничої організації, де через сукупність розпоряджень і норм установлюються відносно жорсткі форми економічної поведінки. соціальний статус є, з одного боку, атрибутивною (сутнісною) ознакою особистості, що задає певний модус економічної поведінки, з іншого - деякою формою поведінки, що відбиває запропоновані й засвоєні способи колективної взаємодії. Динамічним, або функціональним, проявом соціального статусу служить соціальна роль, що структурується як стійка поведінкова матриця, яка виражає сукупність засвоєних індивідом норм, приписів та еталонних зразків поведінки. У процесі економічної діяльності (у зв'язку з її різноманітністю) працівникові доводиться поєднувати кілька статусів, основними з яких вважають інтегративний, професійно-посадовий і соціально-психологічний статуси. Інтегративний статус особистості визначає відповідність різноманітних форм і сторін життєдіяльності еталонним чи базовим зразкам поведінки, які домінують у суспільстві і яким відповідають наймасовіші, типові очікування (експектації). Професійно-посадовий статус - це базисний статус особистості, що є основою інтегративного статусу. У ньому фіксуються виробничо-технологічне й соціально-економічне становище особистості (за умови її стаціонарного включення в систему економічних відносин), що характеризується певним набором функціонально-рольових розписів, об'єктивно заданих вимогами робочого місця, відповідно до яких економічна поведінка працівника набуває тої чи іншої форми. Соціально-психологічний (соціометричний) статус особистості. У ньому відбиваються значення і роль конкретної особистості як реального партнера в системі внутрішньогрупових і міжособистісних, у тому числі професійних, економічних комунікацій. Природний статус особистості має на увазі істотні й відносно стійкі статевозрілі характеристики людини. Вони дають можливість відрізняти й порівнювати індивідів між собою, класифікувати їх, по-перше, за засобами й типами реалізації життєвої активності, по-друге, за формами способу життя, по-третє, за специфічними ролями, функціями, що реалізуються на різних етапах (дитинство, юність, доросле життя) життєвого циклу, по-четверте, за типами професійної активності, що, як відомо, пов'язано з віком і стажем роботи.