26. Соціальні аспекти управління

Управління– це безперервний процес впливу на об’єкт управління (особу, колектив, технологічний процес, підприємство, державу) для досягнення компромісних результатів за обмежених (зверху) витратах часу і ресурсів. Управління є функцією будь-якої системи. А його головна властивість – це життєзабезпечення системи. Іноді й саме управління тлумачать як процес реалізації функцій. Процес управління пов’язаний з обміном інформацією та енергією між регулюючим і регульованим компонентами, які є обов’язковими для всіх само регульованих систем – біологічних, соціальних, технічних.

соціальне управління має справу з проблемами і процесами, що безпосередньо пов’язані з інтересами й потребами як окремих людей, так і малих та великих соціальних груп. Це означає, що лише за умови, коли з’ясовано якісну характеристику соціального організму, виявлено закони його функціонування і розвитку, встановлено, що слід розуміти під умовами його існування і специфікою відносин, які складаються між ними і середовищем, відкриваються перспективи для з’ясування, за рахунок яких сил конкретне суспільство, або будь-яка соціальна організація, забезпечують свої цілісність, життєздатність та саморозвиток, і яке значення в цьому забезпеченні відіграють механізми управління.

Соціальне управління - цілеспрямований вплив на соціальну систему з метою приведення спрямованості і темпу її розвитку згідно з діями об'єктивних суспільних законів.

суспільство є самокерованою системою, оскільки є цілісним, сукупним органічно взаємозв'язаним “набором” елементів (явищ, процесів), що є джерелом її динамізму .Останнє визначає її управлінську незалежність від будь-яких зовнішніх сил, які у зв'язку з обмеженістю нашого пізнання іноді уявляються як вирішальне впливові. Більше того, суспільство як система має свої об'єктивні механізми самоуправління, що дає йому можливість визначати свою якісну специфіку, нормально функціонувати, розвиватися ,забезпечувати цей розвиток на основі певної об'єктивної мети яка може знаходити у суспільній свідомості той чи інший прояв.

27. Характеристика «людського чинника» та його ролі в сучасних організаційних структурах

Важливим поняттям в психології управління є дефініція "організація ". Цей термін може вживатися в різних значеннях. Серед найпоширеніших слід відзначити таке: організація - це певна структура, в межах якої і може бути досягнута спільна для всіх мета. Друге значення характеризує назване поняття як процес, як функцію управління. Вся організаторська діяльність керівника відбувається всередині конкретних підрозділів організації.

В психології управління часто вживається поняття "людський чинник". Людський чинник - це все те, що залежить від людини, її можливостей, бажань, здібностей тощо. Важливість його визначається тим, що зростає роль людини та її можливостей в процесі управління різними об'єктами, починаючи від малого підприємства, яке часто складається з невеликої кількості людей, і закінчуючи концерном або корпорацією. Чим складніше управління, тим більше зростають вимоги до інтелектуальних функцій людини та інших психічних процесів, починаючи від сприймання та уваги і закінчуючи відповідальністю за людське життя. Людський чинник є важливим і там, де в практику втілюються методи з урахуванням психологічних та психофізіологічних властивостей людини. Проблема людського чинника в управлінні пов'язана зі спонуками людини до певних цілей та їх досягнення.

Отже, управлінські відносини за своїм змістом є нещо інше як процес взаємодії суб’єктів і об’єктів управління (індивідів і со ціальнихгруп) з приводу здійснення ними певних управлін ських функцій, в тому чи іншому виділюдської діяльності, го ловним чином з приводу вироблення, ухва лення й реа лізації управ лінських рішень. При цьому залежно від характеру взає модії суб’єктів і об’єктів управ ління в системі соціального уп равління об’єктив но виникають різноманіт ні види управлін ських відносин, що й утворюють їх відповідну структуру. А від так, головним чинни комформування структури управлін ських відносин, як показує аналіз, є спрямованість управлінського впливу і спос би його реалзації суб’єктами управління в хо ді виконання ними визначених управлінських функцій, необхід них для відтворення цілісності керованого об’єкта чи суспіль ної системи в цілому. При чому сама спрямованість управлін ського впливу керуючих суб’єктів на керовані об’єкти може бу ти як односторонньою, так і двосто ронньою, а способи реалі зації цього впливу відо ражають, як правило, природу органі заційної взаємодії, зумовлену соціальною залежністю людей в суспільстві.

Структура управлінських відносин, а також їх видове різнома ніття та взаємозв’язок визначаються, перш за все, соціаль ною структурою самого суспільства.

Тому з особливостей відтворення та розвитку суспільної систе ми об’єктивной виникає необхідність виконання її підсистемою соціального управління певних управлінських функцій, що й зумовлює існування відповідної структури управлінських відносин.

У кожному трудовому колективі можна знайти складну структуру, що включає посадові й особисті відносини.Посадова структура колективу характеризується взаєминами, що регулюються офіційним положенням осіб у системі підприємства, посадовими інструкціями, наказами й іншими нормативними актами. особисті відносини значною мірою характеризують психологічний клімат колективу, розкривають резерви виховної роботи.

У системі взаємин, що визначають стан психологічного клімату у трудовому колективі, провідну роль відіграють відносини між керівником і підлеглим (так зване “вертикальне спілкування” або «відносини по вертикалі»), тому що від них у значній мірі залежить також стиль і тон взаємин між рядовими членами колективу («горизонтальне спілкування» або «відносини по горизонталі»).

Система взаємин по горизонталі складається з наступних підсистем:

Особисті виборчі відносини між членами первинних виробничих груп. - засновані на симпатіях і антипатіях і розвиваються стихійно в силу загальнолюдської потреби в спілкуванні. Створення атмосфери взаєморозуміння і довіри в трудовому колективі має полегшуватися шляхом швидкого поширення та обміну якомога повнішою і об’єктивнішою інформацією з різних аспектів життя та соціальних умов працівників. Причому, адміністрація має застосовувати ефективну політику зв’язків, тобто щоб до прийняття рішення з важливих питань про це давалась інформація і між зацікавленими сторонами відбувалися консультації, оскільки передача такої інформації не завдає шкоди жодній із сторін.

ділові відносини, тобто взаємини, що виникають між працівниками безпосередньо в процесі спільної діяльності.