34.Управлінська діяльність як різновид соціальної дії

Управлінська діяльність — сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації. Втіленням її є дії, операції, виконувані людиною в процесі управління, здійснення управлінських функцій. Це праця людей, між якими виникають певні соціально-психологічні відносини. В управлінській діяльності об'єктивно переплітаються такі закономірності:

— організаційно-технічні. Відображають відносини людини та природи, людини й техніки;

— соціально-економічні. Відтворюють широкий спектр відносин між класами, соціальними прошарками та групами і виникають у процесі суспільного виробництва в різних сферах суспільної свідомості й суспільної психології;

— соціально-психологічні. Походять із суспільної та біологічної зумовленості людської поведінки, міжособистісних, міжгрупових, внутріособистісних людських відносин, які характеризують ставлення людей до праці, нагромадження й використання ними свого потенціалу.

Управлінська діяльність завжди передбачає самодіяльність і творчість суб'єктів та об'єктів управління. Саме тому управлінські дії спрямовані на врахування всієї багатоманітності закономірностей і зв'язків, які виникають між учасниками управлінського процесу. Вони потребують розумного використання людських ресурсів в управлінні: врахування індивідуальних, соціально-психологічних, психофізіологічних, мотиваційних особливостей особистості, що сприятиме отриманню значного соціального, економічного та морального ефекту в організації. Недбале ставлення до психологічних ресурсів може спричинити ескалацію (загострення) суперечностей, непорозумінь, конфліктів, плинність кадрів тощо.

Соціальне управління —діяльність, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях людей і організацій з метою досягнення окреслених суспільно значущих цілей.

Соціальне управління характеризують:

— соціотехнічний характер, що передбачає одночасне керівництво технічними й соціально-виробничими системами;

— творчий характер, пов'язаний з недостатньою інформацією в умовах, що часто змінюються;

— реалізація багатьох управлінських функцій за гострого дефіциту часу;

— посилення комунікативних функцій;

— багато видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії в межах виду.

Діяльність адміністративно-управлінського персоналу підприємств та організацій найбільш пов'язана із соціальним різновидом управління, за допомогою якого розв'язуються завдання, що зумовлюють суспільно необхідну поведінку виконавців (навчання, виховання, спеціалізація). Тобто завданням управління є найоптимальніше з погляду соціальних і психологічних потреб залучення індивідів до процесу керованої діяльності.

35.Поняття, основні етапи розвитку дипломатичного протоколу

Дипломатичний протокол створює відповідні умови для того, щоб відносини між державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися в дружній, мирній атмосфері та в обстановці взаємоповаги. Нині в міжнародному спілкуванні бере участь майже 300 держав, кожна з яких має свої соціально-економічний та суспільно-політичний устрій, історію, культуру, мову, релігію, традиції. Нормальне спілкування було б неможливим, якби всі вони не дотримувалися загальних принципів взаємовідносин, у першу чергу таких, як повага до державного суверенітету і національної незалежності, невтручання у внутрішні справи іншої держави, дотримання рівності між державами, територіальна цілість, дотримання умов міжнародних угод і договорів, суворе виконання взятих на себе зобов’язань.

Дипломатичний протокол – це загальновизнаність всіма державами правил, традицій та умовностей. Саме дипломатичний протокол має передбачити як у ході ділової зустрічі застосовуватимуться всі способи демонстрації поваги однієї держави іншій.

Дипломатичний протокол — це сукупність загально­прийнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордон­них справ, дипломатичними пред­ставництвами, офіційними особами і дипломатами при виконанні своїх функцій в міжнародному спілкуван­ні. Слово протокол походить від грецького «protokollon », тоб­то, дослівно — правила оформлен­ня документів. Пізніше це слово тривко увійшло в дипломатичну практику і крім оформлення до­кументів цією назвою стали озна­чати всі питання етикету і цере­моніалу.

Правила дипломатичного про­токолу ґрунтуються на принципі міжнародної ввічливості, тобто по­ваги до всього, що символізує чи представляє державу. Норми дип­ломатичного протоколу складали­ся протягом тисячоліть і ввібрали в себе ті умовності і традиції, які відповідали інтересам встановлен­ня і підтримання міждержавного спілкування. Окремі норми дипло­матичного протоколу мають особ­ливо парадний характер і назива­ються цере­моніалом: наприклад, цере­моніал вручення вірчих грамот, цере­моніал зустрічі і проводів офіційної делегації, цере­моніал підписання міжнародних договорів і т. п.

Дипломатичний протокол має міжнародний характер і у всіх країнах дотримується приблизно однаково, хоча в деяких з них можуть мати місце свої невеликі відхилення, які випливають із соціального ладу, національних і релігій­них звичаїв.

В історії людства, аж до початку нового часу, тобто до ХIХ ст., питанням церемоніалу надавалося велике значення (приїзд посла, його одяг, транспорт і т. д).

Дипломатичний протокол покликаний виступати засобом реалізації та конкретизації загальновизнаних принципів МП. Так, суверенітет держави виражається в таких протокольних нормах, як надання почестей державному прапору, виконання гімну тощо. Принцип рівності держав проявляється в черговості представлення дипломатів високому гостю в країні перебування, в розсадці делегацій на міжнародних конференціях та дипломатів на дипломатичних прийняттях. Але разом з тим протокол досить гнучкий. В залежності від стан відносин між країнами, виходячи з поставлених політичних завдань, при практичному застосуванні можливі варіації в протокольних правилах. ( це стосується урочистостей в візитах, кількості учасників в офіційних візитах, рівня представництва на них )

Історично правила дипломатичного протоколу виникли у формі звичая ще в глибині століть, починая зі створення примітивних державних форм, в результаті частого та одноманітного дотримання звичаїв в спілкуванні при однакових ,по суті, подій – оголошення війни, пропозиції миру, заключення договорів.

В результаті багаторічної праці з приводу кодифікації посольського права різних комітетів та комісій Ліги Націй , а потім Організаії Об’єднаних Націй 18 квтня 1961 року у Відні була підисана Віденська конвенція про дипломатичні зносини. Ця конвенція в теперішній час регулює багато питань дипломатичної практики , в тому числі і протоколу.Норми протокола ,що склалися в теперішній час регулюють майже всі зовнішн форми дипломатичної практики. Таким чином, дипломатичний протокол відзеркадює стан політичних відносин між країнами і повністю підпорядкован зовнішній політиці. Протокол являє собою політичний інструмент дипломатії.