51.Документознавча та інформаційна діяльність у сфері державного управління

Інформаційна діяльність є типом інфраструктурних галузей людської діяльності, питання виникнення і розвитку якої нерозривно пов’язані із процесом розподілу праці. Реальна потреба у діяльності інформаційних служб, функціонально включених до структури підприємств і організацій, широкий спектр інформаційних завдань, які перед ними постають, потребує підготовки спеціалістів інформаційно-управлінського профілю. Інформаційна діяльність у суспільстві здійснюється суб’єктами, які мають певні інтереси і прагнуть їх реалізувати, ставлячи перед собою відповідні цілі. Їхня взаємодія з іншими суб’єктами (клієнтами, партнерами та ін.) обумовлює механізми і форми організації інформаційної діяльності в суспільстві. Закон України “Про інформацію” визначає, що суб’єктами інформаційних відносин є громадяни України, юридичні особи та держава. Суб’єктами інформаційних відносин, згідно із цим Законом, можуть бути також інші держави, їхні громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Інформаційно-комунікаційні технології, проникаючи у сферу державного управління, трансформують її, обумовлюють урізноманітнення зв’язків між державою і суспільством, наслідком чого стає прозорість і відкритість державного управління. Системний характер державного управління, особливості підготовки і прийняття рішень, необхідність подолання бюрократизму і підвищення відповідальності потребують професіоналізації документно-інформаційного забезпечення і висувають адекватні вимоги до підготовки фахівців. важливим є виділення у загальній структурі підготовки фахівців, насамперед, напряму управлінського документознавства, до завдань якого входить обґрунтування сутності, структури і функцій управлінського документа та визначення закономірностей його функціонування у документній інфраструктурі суспільства, вивчення структури і документної бази управління, функціонування новітніх технологій створення і обігу управлінської документації [1]. Зазначені процеси є елементами загальної системи інформаційного забезпечення державного управління, в межах якої мають бути сформовані професійні компетентності майбутніх фахівців. Слід зауважити, що поняття „інформаційне забезпечення державного управління” не унормоване у відповідних документах і може бути визначене шляхом аналізу і синтезу основних системоутворюючих понять, на які воно спирається – „інформаційне забезпечення” та „державне управління” у їх взаємозв’язку.

Професія документознавця носить комплексний характер. Вона охоплює такі види життєдіяльності людей, як інформаційно-аналітична, консультативна, прогностична, адміністративно-розпорядницька,організаційно-регулятивна, комунікативна діяльність та ін.

Професіоналізм документознавця полягає в тому, що він виконує управлінські функції та досягає високої ефективності завдяки своїй діяльності. Професіоналізм документознавця означає володіння такими якостями, як: управлінська та юридична освіченість; володіння широким спектром соціально-політичних та економічних знань; володіння теоретико-методологічними, правовими основами державного управління та орієнтаціяв оптимальних шляхах її здійснення; загальна інтелігентність і ерудованість; володіння методами наукового пошуку й досліджень; навички наукового, творчого мислення і аналітико-критичного ставлення до дійсності; інтерес до всього нового та сучасно-якісного у сфері професійної діяльності, науки, культури, інформації; володіння державною мовою; наявність основних знань і навичок з психології управлінської діяльності; організаційні навички і вміння працювати з людьми; дотримання високих моральних та етичних норм у суспільних, виробничих, міжособистісних стосунках і відносинах.

В особистісному плані від державного службовця вимагається власна організованість, уміння правильно розподіляти свій час і планувати в термінах власну діяльність. Застосовуючи принцип самоменеджменту, управлінець забезпечує послідовну й цілеспрямовану реалізацію випробуваних методів роботи в повсякденній державно-управлінській практиці, що створює передумови для оптимального й змістовного використання свого часу. Окрім максимального використання власних можливостей, самоменеджмент допомагає виконувати роботи з меншими витратами, краще організувати працю, зменшити завантаженість роботою.

Вплив принципу професіоналізму та професійної доброчесності базуєтьсяна поняттях неупередженості й професійної незалежності.

Діяльність державного службовця у форматі відкритості потребує від нього вміння дати зацікавленим особам відчути, що їх позиція, думки або вимоги заслуговують на увагу, мають сенс і цінність в контексті покращання роботи державної структури. Також важливе значення має відкритість у середині органів виконавчої влади як спосіб налагодження командної роботи і формування відносин між працівниками на основі поваги, довіри і надійності. В основі відкритості лежить відсутність упередженості й дискримінації за віковими чи гендерними ознаками, за віросповідуванням, культурними відмінностями чи фізичними вадами.

Відкритість, як модель поведінки державного службовця, може слугувати чинником налагодження конструктивних стосунків із державними чи громадським інституціями на основі довіри. Адже відкритий і доступний для громадян посадовець складає не лише гарне враження про себе й про державну структуру, а, будучи представник держави, формує позитивний імідж держави в цілому.

Забезпечення функціонування принципу відповідальності потребує від посадових осіб або органів влади пояснення й обґрунтування своїх дій перед тими, хто цього вимагає. Тобто, кожен орган влади має бути підконтрольним, підзвітним і відповідальним за прийняті рішення перед іншими адміністративними, законодавчими та судовими органами.

Державний службовець повинен вміти зосереджуватись на виконанні завдань з метою отримання оптимального результату від адміністративних дій. Це забезпечується через адекватну поведінку, прагнення довести справу до логічного завершення, пошук і реалізацію нестандартних рішень. Актуальним є критичний погляд на існуючий стан справ, сумнів у його відповідності соціально-економічній, політичній або управлінській ситуації та, в разі необхідності, пошук шляхів для його покращання