9. Організація як група. Особливості групової діяльності

Організація – це група людей, які спільно реалізують програму або мету і діють на підставі певних правил і процедур. не всяка сукупність індивідів називається групою. Для того, щоб певна сукупність індивідів рахувалася групою в соціально-психологічному плані, необхідна наявність трьох єдностей – місця, часу і дії. При цьому дія повинна бути обов’язково спільною. Важливо також, щоб люди вважали себе членами даної групи.

група – це сукупність індивідів, які взаємодіють один з одним, визнають себе як члени однієї групи, поділяють загальні норми з приводу того, що їх цікавить, беруть участь в єдиній системі розподілу ролей, ідентифікують себе з одними і тими ж ідеалами і об’єктами, сприймають групу – як джерело задоволення, знаходяться в кооперативній залежності, відчувають себе як єдність, координують дії по відношенню до себе. Очевидно, що цей список може бути значно розширений (наприклад, положеннями про спільне переживання емоційних настроїв, існування внутрішньогрупової культури) і, в принципі, кількість цих параметрів є нескінченною.

групи поділяють за такими ознаками:

по походженню (первинні, вторинні);

по суспільному статусу (формальні і неформальні);

по розміру (малі і великі);

по значимості (референтна і група належності);

по безпосередності зв’язків (реальна (контактна) і умовна);

за рівнем розвитку (низьким – асоціація, корпорація, дифузна, високим – колектив).

Загальні риси організацій

1. наявність ресурсів: людей, капіталу, матеріалів, технології, інформації тощо.

2. залежність від зовнішнього середовища (економічних умов, громадських організацій, міжнародних подій, законодавчих актів, конкурентів, менталітету суспільства тощо).

3. горизонтальний поділ праці (виділення конкретних завдань), підрозділи, які виникли в результаті горизонтального поділу праці.

4. вертикальний поділ праці, спрямований на координацію роботи, тобто здійснення процесу управління.

5. необхідність управління.

6. наявність формальних та неформальних груп.

7. здійснення певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

Групова динаміка безпосередньо пов’язана із соціальними ролями членів групи, рольовою структурою груп і структурою рольової взаємодії між людьми. Ми розглядаємо таку структуру рольової взаємодії:

• підструктура рольових очікувань – це система вимог соціуму до ролі (як крайній варіант, “соціумом” може бути й одна людина), точніше, відображення особистістю сукупності тих вимог, які висувають до людини партнери по рольовій взаємодії, її власні уявлення про те, якої поведінки від неї чекають інші. Рольові очікування – зовнішня сторона взаємодії, що характеризує суспільну детермінацію рольової поведінки людини;

• підструктура рольової поведінки – це реалізація рольових функцій у конкретних діях і вчинках, які здійснюються в процесі вико­нання ролей. Рольова поведінка – одна з основних форм соціальної поведінки людини і є головною, такою, що визначає характер ролі;

• підструктура рольової Я-концепції – це внутрішня сторона взаємодії, що характеризує особистісну детермінацію рольової поведінки людини. Рольова Я-концепція – це уявлення особистості про власні психологічні ролі, відчуття себе суб’єктом тієї або іншої ролі, це внутрішня модель ролі. Рольова Я-концепція особистості охоплює сукупніть рольових переживань людини, що стосуються її різних соціально-психологічних ролей, і формує рольові домагання особистості.

Відповідно до цього підходу соціальна інтеракція розглядається не як взаємодія абстрактних соціально-психологічних ролей між собою, а як міжособистісна взаємодія, здійснювана за допомогою психологічних ролей. Роль постає як “посередник” у спілкуванні з іншими особистостями, як механізм включення особистості в соціа­ль­ний контекст. Про ролі як про особистісну характеристику можна говорити тоді, коли вона є прийнятою особистістю, тобто коли людина відчуває рольову ідентичність , переживає себе суб’єктом ролі.

Групова динаміка може розглядатися з позиції рольових аспектів, що пов’язані з рольовою структурою груп. Рольова взаємодія підпорядковується багатьом закономірностям, одну з яких можна назвати “законом рольової доповнюваності (комплементарності)”: Люди виявляють тенденцію до зближення, якщо їхні ролі є комплементарними, тобто взаємно поєднуються (є конгруентними) рольові очікування одного з партнерів і рольові домагання до власної рольової поведінки в іншого партнера по спілкуванню. Рольові очікування охоплюють також настановлення та уявлення про ролі іншого, потреби в ролі тощо, а рольові домагання пов’язані з рольовою Я-концепцією людини.

Рольова комплементарність – один з важливих факторів сумісності людей. Звичайно партнери знаходять один одного за цією ознакою, тоді їхня взаємодія є стійкою, аж до ситуації неможливості існування одне без одного, тобто симбіотичних відносин.

від системи комунікацій, що складається між учасниками групи залежить успішність функ­ціонування групи. Комунікації сприяють поширенню інформації від одних членів групи до інших і забезпечують ефективність виконання завдань. М. Новиков виділив чоти­ри типи комунікативних структур і дійшов таких висновків: чим більший розмір групи за повної комуніка­тивної структури (А), тим швидше виникає потреба в роз­поділі обов'язків між її учасниками.

За структури типу «дерево» потреба в розподілі ви­никає пізніше. У структурі типу «ланцюг» ця тенденція посилюється. Для структури типу «цикл» кількість учас­ників несуттєва.

Прикладом повної комунікативної структури є дискусія, де всі учасники групи вільно спілкуються між собою. Струк­тура типу «дерево» характерна для груп, що працюють в умовах жорсткого керівництва, виконання управлінських функцій тільки самим керівником. Структури типу «лан­цюг» та «цикл» виникають при конвеєрній праці.