30. Соціально-управлінська організація суспільства і його підсистем

Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них риси:

1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, система її статусів і ролей — ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких — чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).

3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації. Основний критерій структурування соціальних організацій — ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.

Формальні організації. Будують соціальні відносини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). В основі формальної організації лежить розподіл праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального розподілу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація раціональна, для неї характерні виключно службові зв'язки між індивідами.

Бюрократія – система державних інститутів і посад, а також осіб, професійно зайнятих управлінською діяльністю. Бюрократія як соціальна група персоніфікує державний порядок, уособлює управлінські структури суспільства і має характерні ознаки, що прямо залежать від конкретного політичного режиму.

Основні характеристики ідеального (раціонального) типу бюрократії, сформульовані М. Вебером, такі:

• компетентність кожного бюрократичного рівня чітко регламентована, тобто зафіксована нормативно;

• ієрархія організації бюрократичної структури засновується на твердо встановлених принципах посадової субординації;

• уся формальна внутрішня організаційна діяльність (поширення інформації, прийняття рішень, підготовка наказів і директив тощо) здійснюється у формі письмових документів, що підлягають подальшому збереженню;

• усі посадові особи повинні бути гарними фахівцями у сфері адміністрування, тобто бути компетентними не тільки у сфері своїх професійних посадових обов’язків, а також і в галузі норм, правил і процедур діяльності бюрократичної організації.

М. Вебер зафіксував гранично чітко: бюрократична організація – найраціональніший інституціональний пристрій для вирішення складних завдань управління в сучасному суспільстві; основа її раціональності полягає в знеособленості її функціонування, що дає гарантії від свавілля конкретних виконавців.Стабільність та ефективність роботи чиновників забезпечуються їхньою кваліфікацією, професійною компетентністю, раціональним та енергійним використанням набутих навичок і знань. Отже, бюрократія і професійна кваліфікована праця службовців М. Вебером ототожнюються

К. Маркс доволі чітко позначив негативні риси бюрократії:підміну суспільного інтересу приватним інтересом влади і конкретного чиновника, тобто “привласнення держави” чиновництвом; формалізм; нездатність бюрократії вирішувати справжні проблеми розвитку суспільства тощо.

Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.

N	Зміст окремих характеристик раціональної бюрократії
1.	Чіткий розподіл праці, що приводить до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді.
2.	Ієрархічність управління, за якої кожний нижчий рівень контро-люється вищим і підпорядковується йому.
3.	Наявність системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання обов'язків.
4.	Об'єктивізм, з яким офіційні особи виконують посадові обов'язки.
5.	Найм на роботу у суворій відповідності до кваліфікаційних вимог.