37.Сучасна міжнародно-правова база дипломатичного протоколу

1. міжнародні правові документи.

1961р – Віденська конвенція про дипломатичні зносини.

1963р – Віденська конвенція про консульські зносини

1969р – конвенція про спеціальні місії

1975р – Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями

1946р – Конвенція про привілеї та імунітети ООН

1949р – Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи

1965р – протокол про привілеї і імунітети Європейського співтовариства.

2. міжнародні звичаї

3. державне право

2002р – положення про державний протокол і церемоніал України.

4. національні традиції та особливості. етикет вітань, одяг, етикет подарунків, тости, особливості меню.

Протокол — категорія історична, яка акумулює в собі бага­товіковий досвід спілкування держав між собою. Відсутність у минуло­му більш або менш розроблених і загальновизнаних норм, про що йшла мова вище, постійно створювала незручності у взаємовідносинах між сторонами і навіть зумовлювала їх конфлікти. Це, власне, і диктувало необхідність усвідомленого прийняття загальновизнаних правил пове­дінки держав між собою.

Віденський (1815) і Аахенський (1818) конгреси вперше в міжна­родній практиці ухвалили спеціальні постанови, що стосуються дип­ломатичних відносин і, зокрема, питання визначення старшинства дип­ломатичних представників. Ці політичні документи були першою спро­бою наділити юридичною силою і перетворити в норми міжнародного права деякі правила міжнародної ввічливості. Постанови Віденського та Аахенського конгресів, що визначили основу міжнародної протоколь­ної практики, проіснували понад 150 років — аж до 1961 року, коли у Відні була підписана "Віденська конвенція про дипломатичні зноси­ни".

Нині "Віденська конвенція про дипломатичні зносини" є базовим міжнародно-правовим документом, який регулює дипломатичну діяль­ність суб'єктів міжнародного права. У Конвенції зафіксовані ранги дип­ломатичних представників, порядок визначення їхнього старшинства, привілеї та імунітети дипломатів, їхній статус, права та обов'язки та інші сторони дипломатичної місії держави та її агентів. Низка держав приєдналася до Конвенції шляхом її підписання та ратифікації, а деякі навіть інкорпорували її до своїх національних законодавств.

Крім цього основного документа, можна назвати й інші, які тією чи іншою мірою визначають дії протоколу. Це — "Віденська конвенція про консульські зносини" (1963), "Конвенція про імунітети і привілеї ООН" (1946), "Конвенція Організації американських держав про дипломатич­ний притулок" (Каракас, 1954). На основі цих документів, а також на основі двосторонніх угод і внутрішньодержавного законо­давства здійснюються врегулювання тих питань, які виникають у про­цесі спілкування між сторонами.

Норми дипломатичного протоколу та церемоніалу опираються на звичаєві та договірні джерела міжнародного права, Віденські конвенції про дипломатичні та консульські зносини 1961 та 1963 років, а також на законодавство та практику західноєвропейських держав, перш за все, Англії, Франції та США. Протокол — це форма ієрархічного порядку, вираження хороших манер у відносинах між державами та, подібно до ввічливості — однієї з форм щоденного життя, дипломатичний прото­кол є сукупністю правил поведінки урядів та їхніх представників з офі­ційного та неофіційного приводу. Ієрархія існує у будь-якому цивілізо­ваному суспільстві. Складність відносин між різними соціальними групами зобов'язує дотримуватися певних правил поведінки. Одним з головних принципів щоденного життя є підтримання нормальних відносин між людьми та намагання уникати конфліктів. Цей принцип ще важливіший у міжнародних відносинах, бо мова йде про належну повагу та увагу до незалежних держав та їхніх представників

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 — універсальний міжнародний договір, що є основним джерелом сучасного дипло­матичного права. До сер. XX ст. дип. практика регулювалась переважно міжнар.-прав, звичаями, які В. к. значною мірою кодифікувала. До змісту В. к. включено більшість положень Віденського регламенту 1815 про ранги дип. представників. Конвенція прийнята 14.04.1961 і підписана 18.04.1961 у Відні на Конференції ООН з дип. зно­син та імунітетів, скликаній згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН (15-а сесія, 1959), у якій взяли участь представники 81 д-ви. Кон­венція набула чинності 24.04.1964. У ній закріп­лені результати першої офіц. кодифікації норм міжнародного права у сфері дипломатичних привілеїв та імунітетів. В основу тексту В. к. 1961 було покладено проект, підготований Комісією міжнар. права ООН у ході робіт із ко­дифікації дип. права, розпочатих 1955. Під час обговорення та прийняття положень Віденської конвенції про дипломатичні зносини були відкинуті спроби внести в її текст застережен­ня, нечіткі визначення, спрямовані на обме­ження привілеїв та імунітетів як самих дипло­матичних представництв, так і дип. персоналу посольств і місій. У преамбулі зазна­чається, що питання, безпосередньо не перед­бачені, і надалі регулюватимуться нор­мами міжнар. звичаєвого права. Учасниками Віденська конвенція є бл. 160 держав, у т. ч., Україна (з 1964).

Віденська конвенція про дипломатичні зносини охоплює всі основні прав, питання дип­ломатичних відносин (порядок встановлення та припинення дип. зносин, створення дип. пред­ставництв та їхніх функції, призначення і від­кликання глави, членів дип. персоналу представ­ництва); встановлює дип. класи, порядок акре­дитування глави дип. представництва та його персоналу, обсяг дип. імунітетів та привілеїв тощо. Заключні статті присвячені підписанню, ратифікації, депозитарію, набуттю Конвенцією чинності, приєднанню до неї. Значення В. к. сягає далеко за межі юрид. систематизації норм дип. права. У результаті її прийняття відбулось не просто вдосконалення прав, регулювання дип. діяльності, а зміна прав, природи відповідних норм внаслідок перетворення їх зі звичаєвих на кон­венційні норми, а в деяких випадках (зокрема, в питанні про митні привілеї) норми ввічливості міжнародної перетворились на юридично обов'яз­кові норми міжнар. права. Значно зміцнивши відомий міжнар. праву зі стародавніх часів інститут дип. привілеїв та імунітетів, Конвенція позначила новий етап його розвитку. На конференції 1961 прийнято ряд резо­люцій, норми яких мали загалом рекоменда­ційний характер і стосувались окремих питань, що можуть виникати під час здійснення дип. зносин, а також факультативні протоколи до Віденської конвенції.: про обов'язкову юрисдикцію Міжнародного Суду ООН та про незастосування законів про громадянство д-ви перебування до співробіт­ників дип. представництва.