Система особистих немайнових прав в Цивільному Кодексі України

Особисті немайнові права фізичних осіб класифікують залежно від їх цільового призначення на:

а) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 ЦК України);

Право на життя

Право на здоров'я

Право на безпечне для життя і здоров'я жовкілля

Право на свободу та особисту недоторканність

Право на сім'ю

Право на опіку та піклування.

б) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (глава 22 ЦК України)

1) право на ім'я;

2) право на гідність, честь і ділову репутацію;

3) право на індивідуальність;

4) право на особисте життя;

5) право на інформацію;

6) право на свободу творчості та вибір роду занять;

7) право на місце проживання та недоторканність життя;

8) право на свободу пересування;

9) право на свободу об'єднань та мирні зібрання

Захист особистих немайнових прав

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів, встановлених ЦК України, та іншими способами. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Способи захисту цивільних прав неоднорідні за своєю юридичною природою, що має певний вплив на можливість їх реалізації. В юридичній літературі прийнято розподіляти їх на заходи захисту та відповідальності. Вони різняться між собою за підставами застосування, соціальним призначенням, функціями, які виконують.

Особисті немайнові права не залишаються декларацією завдяки ефективним способам їх захисту, визначеним ЦК України. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить принципам цивільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншими способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, спричинених цим порушенням. Крім загальних способів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років і закріплених нині у ст. 16 ЦК України (визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, які порушують право, примусове виконання обов'язку в натурі, припинення або зміна правовідношення, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування тощо), передбачається і ряд нових.

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього обов'язку може бути підставою для застосування судом примусових заходів такого поновлення і відшкодування моральної шкоди (ст. 276 ЦК України).

По-друге, способом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування (ст. 277 ЦК України). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї або членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Стаття 278 ЦК України містить також заборону щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Особисті немайнові права у разі їх порушення захищаються усіма доступними для цивільного права способами. Набір цих способів, що застосовуються залежно від виду та характеру порушення зазначених прав, є доволі повним. Це можуть бути позови про спростування неправдивих відомостей, про зняття обмежень (наприклад, у разі порушення права фізичної особи вільно обирати місце проживання ), а також інші позови, в тому числі й превентивні, спрямовані на запобігання можливим порушенням.

Таким чином, реалізація свого права на захист здійснюється особою шляхом:

1) оскарження неправомірних дій, в результаті яких було порушено її права та свободи в судовому порядку,

2) звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,

3) звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, - після використання всіх національних засобів правового захисту.