Нікчемні та оспорюванні правочини

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови, причому навіть і тоді, коли суд не визнає його недійсним. Однак це не означає, що потреби в необхідності визнання нікчемного правочину недійсним може й не виникнути. Така потреба може виникнути, якщо сторони виконали певні умови нікчемного правочину, якщо він нотаріально посвідчений, якщо він порушує права третіх осіб, якщо він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати реєстрацію тощо. Нікчемними, зокрема, є правочини: а) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547); б) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219); в) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ст. 221); г) укладені недієздатною фізичною особою (ст. 226); д) вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224); ж) які порушують публічний порядок (ст. 228). Водночас ЦК передбачає можливість визнання деяких нікчемних правочинів недійсними (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 224) за підставами, визначеними в ЦК.

Недійсність частини правочину

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини. Наприклад, сторони передбачили в правочині відмову від судового захисту порушених прав чи від застосування санкцій у разі невиконання умов правочину. Визнання цих умов недійсними у зв'язку з тим, що вони обмежують права суб'єктів цивільного права, не може спричинити недійсність правочину, оскільки ці питання врегульовані цивільним законодавством і такий правочин міг бути вчинений і без цих умов. Переважна частина правочинів містить комплекс умов, які мають різне значення та неоднаковий вплив на досягнення юридичної мети. Є умови, без яких існування правочину неможливе, а відтак дефекти в них, їх невідповідність вимогам закону не можуть бути правомірною підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. В правочинах-договорах такими є істотні умови (ст. 638 ЦК). Тому визнання будь-якої з істотних умов договору спричиняє його недійсність в цілому. Інші ж умови не мають такого правоутворюючого фактору, їх невідповідність закону не має такого правового значення для реалізації правочину. У певних випадках законодавчо визнаються нікчемними ті чи інші конкретні умови договору. Так, в ЦК визнаються, зокрема, нікчемними умови: про обмеження в договорі роздрібної купівлі-продажу прав покупця - фізичної особи, порівняно з правами, встановленими цим Кодексом чи законодавством про захист прав споживачів (ст. 698); які погіршують становище наймача у договорі прокату порівняно з тим, що встановлено типовими умовами договору (ст. 787); які передбачають відмову вкладника від права на одержання вкладу на першу вимогу (ст. 1060). Наявність у правочині таких нікчемних умов також не призводить до недійсності правочину чи інших його частин.