Цінні папери як об’єкти цивільних правовідносин

Ст. 194 ЦК 1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. 2. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.

ЦК України виділяє такі групи та види цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини при­бутку;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних па­перів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів (ст. 196).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" цінними паперами визнаються грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також передачу грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Стаття 3 цього закону дає вичерпний перелік видів цінних паперів, до яких належать: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. передбачає ще один вид цінних паперів - похідні папери, "які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії".

Послуги та інші дії, результати творчої діяльності, інформація як об’єкти цивільних правовідносин

Здебільшого цивільні правовідносини виникають з приводу наявних речей (договір купівлі-продажу, дарування, поставки тощо). Водночас можуть існувати цивільні правовідносини, де речі, як об’єкт, відсутні взагалі (послуги з охорони) або будуть лише створені у процесі реалізації правовідносин (будівництво дома, ремонт машини).До числа таких правовідносин і належать правовідносини. Спрямовані на виконання робіт та надання послуг.

Відмінність між роботою та послугами полягає в тому, що в першому випадку наслідок дій виступає у вигляді певного матеріального результату (викопана криниця, відремонтований стілець тощо), при наданні послуг такий результат може бути і відсутній, тобто його не можна «взяти у руки» чи побачити.

Послуги поділяються на фактичні (перевезення вантажів) юридичні (реалізація майна за договором комісії) та комплексні, тобто включають і юридичні дії, і фактичні (договір транспортної експедиції).

Ст. 199 ЦК визнає в якості самостійного об'єкту цивільних прав результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність - це умовне збірне поняття, яке використовується для визначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, перш за все творчої діяльності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, літературні та художні твори, комп'ютерні програми, виконання, фонограми, відеограми тощо), а також прирівняні до них у правовому режимі засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції юридичних або фізичних осіб (комерційне (фірмове) найменування, торговельна марка (знак для товарів і послуг)). Результати інтелектуальної, творчої діяльності, є нематеріальними благами. Так літературний, художній, та іншій твір - це сукупність нових ідей, образів, понять; винахід, корисна модель - технічні рішення задач; промисловий зразок - зовнішній вигляд промислового виробу тощо. Однак об'єктами цивільних прав вони стають лише тоді, коли отримують якусь об'єктивну форму, що забезпечує їх сприйняття іншими людьми. Так літературний твір має бути зафіксований в рукопису, на магнітній плівці; винахід може бути виражений у вигляді креслень, моделі, схеми тощо. Правовідносини, що виникають з приводу використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності та інших об'єктів права інтелектуальної власності регулюються Книгою четвертою ЦК, а також іншими нормативними актами, серед яких: Закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про племінну справу у тваринництві" та інші. До того ж правове регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється за допомогою міжнародних договорів і конвенцій, до яких приєдналася Україна. Так в Україні діють Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт), Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Договір про патентну кооперацію, а також ряд двосторонніх угод України у сфері охорони авторського права та права промислової власності.

Ст. 200 ЦК 1. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. 2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. 3. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Інформацією в розумінні статті, що коментується, є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Як об'єкт цивільних прав інформація характеризується такими ознаками: 1. інформація є нематеріальним благом, яке не зводиться до матеріальних об'єктів, де вона закріплена (записи на папері, відео - та аудіоплівки тощо) 2. інформація є неспоживним благом, яке підлягає тільки моральному, але не фізичному старінню 3. інформація характеризується майже безкінечною можливістю її тиражування та розповсюдження 4. законом не закріплено за ким-небудь виключного права на володіння та використання інформації, крім інформації, яка одночасно є об'єктом інтелектуальної власності (наприклад, комерційна таємниця) Закон України "Про інформацію" (ст. 18) визначає такі види інформації, розкриваючи їх зміст: статистична інформація; адміністративна інформація (дані); масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація. Цивільним кодексом регулюються дві групи відносин, об'єктами яких є інформація: 1. відносини щодо використання інформації Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Гарантованість права на інформацію, відкритість та доступність інформації є основними принципами інформаційних відносин, закріпленими в Законі України "Про інформацію". Виключенням із загального принципу відкритості та доступності інформації є відносини щодо використання інформації, яка має реальну чи потенційну комерційну чи іншу цінність та невідома третім особам (державна, комерційна таємниця тощо). 2. відносини щодо захисту права на інформацію Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ч.2 ст.200). Відповідно до ч.3 ст.200, порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом. Такими законами на сьогодні є Закони України "Про інформацію", "Про електронні документи та електронний документообіг"; "Про науково-технічну інформацію"; "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про державну статистику", "Про телебачення і радіомовлення" та ін.