Форма правочину

Форма правочину - це спосіб висловлення волі сторін, які беруть у ньому участь. Законом передбачено, що правочини можуть укладатися в наступних формах: шляхом мовчання; в результаті вчинення конклюдентних дій; усній;

-  письмовій (простій письмовій або з нотаріальним посвідченням). Правочини можуть укладатися (у більшості випадків переукладатися) у формі мовчання. Наприклад, якщо за договором найму наймач продовжує користуватися майном після закінчення його строку, то, за відсутності запе­речень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновлені» на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України). У цьому випадку відсутність заперечень наймодавця може виражатися у фор­мі мовчання.

- конклюдентна форма правочину полягає в тому, що для його укладан­ня необхідне волевиявлення особи, спрямоване на його укладання (напри­клад, роздрібна купівля-продажу напоїв через автомати; договір зберігання речей в автоматичних камерах схову; укладання договору перевезення паса­жирів метрополітеном шляхом проходу через турнікет тощо).

- усна форма правочину передбачена для правочинів, що повністю ви­конуються сторонами в момент їх вчинення, крім ТІК, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення чи державна реєстрація, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їхню недійсність. Харак­терною рисою правочинів, що вчиняються усно, є збіг у часі двох стадій - ви­никнення зобов’язання та його припинення шляхом виконання.

У письмовій (простій) формі належить вчиняти правочини: між юридичними особами; між фізичними та юридичними особами (крім правочинів, які ви­конуються в момент вчинення та не підлягають нотаріальному по­свідченню чи державній реєстрації); між фізичними особами на суму, що перевищує в двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (окрім правочинів, які виконуються в момент вчинення та не підлягають нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, те­леграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою, телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріально­му посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або ін­шою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, у якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

У деяких випадках, окрім вимога про дотримання письмової нотаріальної форми, обов’язковою є державна реєстрація правочину (ст. 210 ЦК України). Такий правочин є вчиненим із моменту його державної реєстра­ції (наприклад, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири підлягає державній реєстрації в органах бюро технічної інвентаризації).