Учасники правовідносин з представництва. Повноваження представника

Представництво породжує цілий комплекс правовідносин, які виникають між: а) представником і особою, яку представляють; б) представником і третіми особами, з якими він укладає правочин; в) особою, яку представляють, і третіми особами, з якими укладено правочин. Надзвичайно широке визначення суб'єктного складу представництва у ст. 237 ЦК дає підстави вважати, що суб'єктами як на стороні представника, так і на стороні особи, яку представляють, можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин, визначені ст. 2 ЦК. Представник має володіти здатністю укладати і виконувати правочини, на вчинення яких він уповноважений. Іншими словами, він має володіти необхідним обсягом цивільної дієздатності, обов'язково повинен мати повну цивільну дієздатність. Проте досить нерідко на практиці за дорученням батьків, інших членів сім'ї дрібні побутові правочини укладають малолітні або неповнолітні особи. Зустрічаються також випадки укладення і нотаріального посвідчення на ім'я неповнолітніх договорів доручення і довіреностей. Навряд чи існують які б то не було підстави визнавати такі правочини недійсними. Принаймні, законодавство не пред'являє до представника вимоги щодо наявності у нього повної цивільної дієздатності. Тому доцільніше зробити висновок про те, що представник має право брати участь у представницьких відносинах тією мірою, якою він здатен укладати конкретний правочин. Слід враховувати законодавчі вимоги до осіб, які можуть брати участь у представницьких відносинах. Так, згідно ч. 2 ст. 63 ЦК опікуном може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. За ч. 1 ст. 244 СК опікуном дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Слід враховувати неоднорідний статус осіб, яких представляють, у відносинах законного та договірного представництва. Особи, щодо яких здійснюється представництво на підставі закону, a prioiri є такими, обсяг цивільної дієздатності яких не дозволяє їм повною мірою набувати цивільних прав, виконувати цивільні обов'язки та нести відповідальність за їх невиконання. Навпаки, у відносинах договірного (добровільного) представництва особа, яку представляють, самостійно доручає представникові вчинити правочин шляхом укладення з ним договору доручення або уповноважує його на це шляхом видачі довіреності. Тому в цих відносинах представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, які може вчинити особа, яку представляють (ч. 2 ст. 238 ЦК). Третьою особою, з якою внаслідок дій представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права, проте згідно ч. 3 ст. 238 ЦК представник не має права вчиняти правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Представницькими не можна вважати відносини, в яких особа діє хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. Для представництва, навпаки, завжди є притаманною діяльність одного суб'єкта від імені іншого. З цього випливає, що норми ст. ст. 237 - 250 ЦК не поширюються на правовідносини, що виникають з договору комісії. З положень ч. 2 ст. 237 також слідує, що представником не може вважатися особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Справа в тому, що самі по собі дії щодо організації і проведення переговорів є діями фактичними, в той час як представництво має на меті вчинення представником правочинів, тобто дій юридичного характеру. Аналогічно, не є представником особа, що виконує функції посередника. Посередницька діяльність яка має на меті надання посередником консультацій, порад, тобто хоча і спрямована на сприяння укладення правочину, проте волевиявлення, необхідне для укладення правочину, від посередника не виходить. Від представництва слід відрізняти також інститут рукоприкладача, який здійснює підписання правочину в тих випадках, коли сам його укладач не може підписати правочин у зв'язку з хворобою або фізичною вадою (ч. 4 ст. 207 ЦК). Відносини представництва можуть зустрічатись і у складі інших правовідносин. Наприклад, за ч. 1 ст. 297 ГК за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Оскільки агент уповноважений укладати угоди від імені іншої особи, ці відносини безспірно мають охоплюватись поняттям представництва. Агентський договір має своїм предметом здійснення агентом не лише юридичних, але й фактичних дій. Ці дії не можуть, за визначенням ст. 237 ЦК, входити до змісту представницьких відносин. Отже, агентський договір підпорядковується регулюванню глави 17 ЦК у частині здійснення агентом правочинів і не пов'язаний з представництвом у частині виконання агентом дій фактичного характеру.