7.2. Нормативне забезпечення та досвід страхування сільськогосподарських культур

11 липня 2002 року Кабінет Міністрів України затвердив Постанову №1000 про Порядок та Правила проведення обов'язкового страхуван­ня врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень дер­жавними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур та цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності, що буде сприяти розвитку аграрного сектора еконо­міки та захисту інтересів сільськогосподарських підприємств, а також позитивно вплине на розвиток страхового ринку України. При розробці документу спеціалісти Міністерства аграрної політики України викори­стали методологічні розробки та розрахунки Національної акціонерної страхової компанії «Оранта».

Страхування майна сільськогосподарських підприємств, включаю­чи посіви та худобу з 1991 року значно змінилося. Насамперед, це відмова від державної монополії на проведення страхової діяльності, що за­безпечило появу та зростання кількості страхових товариств, які внес­ли в роботу нові напрямки, розширили сферу послуг. Суб'єкти страхової діяльності здійснюють її переважно на конкурентній основі. Тому пере­творення Держстраху України в НАСК «Оранта» має не формальне, а глибоко економічне й соціальне значення.

НАСК «Оранта» має унікальну регіональну мережу на території Ук­раїни (549 дирекцій), агентську мережу (10 000 працівників) і рекорд­ну кількість клієнтів (7,5 млн. фізичних і юридичних осіб). Статутний капітал НАСК «Оранта»—22,3млн. грн. Активи—92,5млн. грн. Сфор­мовані страхові резерви — 42,6 млн.грн.

У реалізації програми візьмуть участь страхові компанії, які отри­мають відповідні ліцензії. Страхуванню підлягає врожай культур усіх сільськогосподарських підприємств. Держава планує компенсувати страхувальникам 50% страхових платежів за даним видом, що спри­ятиме активізації вирішення проблеми інвестицій у сільське госпо­дарство.

Страхування є одним із важливих елементів гарантування еко­номічної безпеки й стабілізації фінансового стану сільськогоспо­дарських товаровиробників. Механізм його дії досить простий: органи страхування за рахунок коштів, отриманих від господарств у вигляді страхових платежів та доходів від їх інвестування, виплачу­ють страхові відшкодування при неврожаях, загибелі худоби та птиці, втраті іншого майна. Страхові платежі, як правило, сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками за кожним видом зас­трахованого майна у відсотках від його вартості, а їх ставка визна­чається з таким розрахунком, щоб ці платежі покривали страхові відшкодування, а також витрати, пов'язані з функціонуванням органів страхування.

Причин несприятливого стану, який склався зі страхуванням тва­рин, майна, життя працівників за рахунок коштів підприємств, можна виділити декілька.

По-перше, досить несприятливий фінансовий стан більшості сільськогосподарських товаровиробників, особливо великих, що по­ставляють основну частину продукції на продовольчий ринок. Бага­тьох керівників сільськогосподарських підприємств, на жаль, більше хвилює проблема невиплати поточної заборгованості її заробітної пла­ти, ніж загальний фінансовий стан підприємства.

По-друге, інфляційні процеси. Як переконує досвід останніх років, отримання страхових відшкодувань за загиблих тварин чи згорілу спо­руду при інфляції покриває не повною мірою реальні витрати. Тому розмір страхового полісу не може гарантувати господарству повного покриття матеріальних збитків. Водночас запровадження поправоч­них коефіцієнтів на розмір страхового відшкодування залежно від часу виплат призводить до зростання страхових тарифів, що суттєво обме­жує і так малий попит на економічний захист на ринку сільськогоспо­дарського страхування.

Третьою причиною, що стримує розвиток сільськогосподарського страхування, є відсутність гарантій своєчасної виплати страхового відшкодування у зв'язку із відсутністю необхідних коштів у страхових компаній. Це пояснюється тим, що сільськогосподарське страхування, передусім страхування врожаїв, має ряд особливостей. Прикладом

цього можуть бути неврожаї, викликані посухою або іншими несприят­ливими погодними умовами, що охоплюють значні території.

Четвертою суттєвою причиною є відсутність необхідної гнучкості під час проведення страхових операцій, передусім не врахування реального ступеня ризику настання страхових випадків. Так, використання при страхуванні врожаю єдиних страхових тарифів у розрізі великих адміністративно-територіальних утворень призводить до того, що гос­подарства, розміщені у порівняно сприятливих районах областей, зму­шені платити страховій організації страховий платіж, в середньому більший за той, що вони отримують у вигляді страхових відшкодувань. А от господарства, які розміщені у зонах ризикованого землеробства, навпаки, отримують більше, ніж платять.

Узагальнення аналізу розглянутих причин занепаду системи сільськогосподарського страхування дає можливість намітити ряд за­ходів, реалізація яких значною мірою дасть можливість налагодити економічні відносини між аграрними секторами АПК України і страхо­вими компаніями, з метою забезпечення взаємної зацікавленості у кінцевих результатах співпраці.

Одним із головних заходів активізації розвитку страхового ринку з участю суб'єктів сільгоспвиробництва є перегляд ставок страхових пла­тежів, які раніше встановлювалися централізовано. Враховуючи складність сучасного фінансового стану сільськогосподарських това­ровиробників та умов формування ринкової економіки, рішення уряду й законодавчої влади в галузі сільськогосподарського страхування по­винні бути спрямовані на передбачення оптимального поєднання обо­в'язкової і добровільної форм страхування. Тому нині пріоритетними мають бути обов'язкове державне страхування з однаковими умова­ми для всіх категорій господарств та охопленням усіх сільськогоспо­дарських товаровиробників незалежно від форми власності. Від ефективної державної підтримки страхової діяльності залежить стабільність економічного стану не тільки сільськогосподарських то­варовиробників, а й усього агропромислового комплексу України.