3. Фінансові дефіцити й зовнішні борги

Абсолютна більшість країн миру – чисті боржники по балансі активів і зобов'язань (пасивів) по міжнародних інвестиціях; серед чистих боржників – держави миру, що розвивається, за винятком 9 чистих кредиторів, і з перехідними економіками, крім Росії. Боржниками із чистою зовнішньою заборгованістю є більшість розвинених держав. Чистими кредиторами є Швейцарія і Японія.

Нетто зовнішня заборгованість розвинених країн по балансі активів і пасивів по міжнародних інвестиціях складає в середньому 1,2 трлн. дол. Наявність сукупної нетто зовнішньої заборгованості характеризує групу розвинених країн як сукупного чистого боржника, що розвивається за рахунок вилучення засобів з периферійних країн.

Більшість країн з перехідною економікою та тих, що розвиваються, а також багато розвинених країн мають негативні показники по поточних розрахунках і по балансі внутрішніх інвестицій і заощаджень, що вказує на дефіцитність їхніх економік. Зовнішні запозичення, борги кредиторам-нерезидентам по їх обслуговуванню міцно ввійшли в механізм функціонування національних економік, перетворивши всі країни миру в позичальників.

Запозичення в нерезидентів призначаються для врегулювання зовнішніх розрахунків, для покриття дефіциту федеральних і місцевих бюджетів, поповнення державних пенсійних й інвестиційних фондів, здійснення структурних перетворень, виконання соціальних програм і т.п. Сукупні боргові зобов'язання всіх країн миру перед нерезидентами утворять світову зовнішню заборгованість.

Глобалізація фінансів сформувала економіки із хронічними фінансовими дефіцитами й забезпечує їхнє функціонування. Деякі дефіцитні економіки здобувають характеристики боргових, маючи високу частку позикових ресурсів у припливі іноземних засобів й у накопичених пасивах. Боргові економіки характеризуються зростаючим об'ємом зовнішнього боргу й платежів; нові запозичення й обслуговування платежів стають найважливішою умовою їхнього функціонування й одним з основних напрямків державної політики.

У сучасній світовій економіці можна виділити кілька типів дефіцитних і боргових економік за рівнем і динамікою розвитку, по обсягу боргового навантаження й ступеню боргової залежності, по об'єму й структурі залучених іноземних ресурсів, а також зовнішніх боргів, платежів і т.п. Разом з тим, багато розвинутих країн і тих, що розвиваються, із чистою зовнішньою заборгованістю успішно розвиваються, одержуючи постійний приплив іноземних ресурсів за допомогою прямого інвестування, розміщення акцій серед нерезидентів, запозичень на міжнародних кредитних ринках.

Майже три десятки років світова економіка функціонує в дефіцитному режимі з постійним негативним сальдо по світових поточних розрахунках і з перевищенням світових інвестицій над світовими заощадженнями, що і є головним чинником розширення фінансового співробітництва й взаємозалежності, нарощування світової зовнішньої заборгованості в умовах зростаючої міжнародної мобільності капіталу.

Дефіцитність світового сальдо по поточних розрахунках формується відповідним сукупним дефіцитом розвинених країн. За 1974-2000 р. сукупне сальдо розвинених країн по балансі поточних розрахунків було негативним, незважаючи на позитивні показники в окремі роки. В 1993-1997 р. сукупне сальдо поточних розрахунків цієї групи країн було позитивним у розмірі плюс 52,9 млрд. дол. у рік.

Однак в 1998-2000 р. розвинені країни знову звели свої сукупні поточні розрахунки із середньорічним дефіцитом у розмірі 144,9 млрд. дол. Японія залишається нетто-кредитором з 1981 р., сукупний актив її сальдо по поточних розрахунках за 1981-2000 р. перевищив 1,5 трлн. дол. Сукупне сальдо поточного платіжного балансу країн ЄС за 1985-2000 р. склало плюс 20,0 млрд. дол. у рік. При цьому в 1990-і роки деякі країни регулярно зводили свої поточні розрахунки з дефіцитом, у тому числі Австрія, Великобританія, Німеччина, Греція, Ісландія, Іспанія, Португалія.

Нові індустріальні країни Південно-Східної Азії (Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея), яких МВФ відносить до просунутих (advanced) країн, розвиваються по японській моделі. Їхня чиста норма кредитування (сальдо балансу внутрішніх інвестицій і заощаджень в % до ВВП) більш, ніж в 2 рази перевищує норму Японії - 5,7% ВВП в 1985-1993 р., 10,1 й 7,7% ВВП в 1998-1999 рр.

З 1980-х рр. головним фактором неврівноваженості міжнародних поточних розрахунків стає хронічний дефіцит поточного платіжного балансу США, розмір якого значно перевищує сукупний дефіцит країн, що розвиваються й з перехідною економікою. Дефіцитність американського платіжного балансу визначається величезним негативним зовнішньоторговельним сальдо, що уперше з кінця минулого століття утворилося в 1971 р. і із другої половини 1970-х рр. стало хронічним. Масштабний приплив капіталу в економіку США з розвинених й інших країн з лишком перекриває американські дефіцити. Резиденти США активно запозичать на міжнародному ринку синдикованих кредитів і боргових цінних паперів; нерезиденти купують внутрішні цінні папери американського уряду й корпорацій, здійснюють пряме інвестування.

З 1985 р. США є чистим міжнародним боржником, тобто іноземні активи в економіці США перевищують американські закордонні активи. Баланс активів і зобов'язань по міжнародних інвестиціях показує чисту зовнішню заборгованість США, що рівняється 2,3 трлн. дол. Зобов'язання США перед нерезидентами склали 9,2 трлн. дол. (по банківським кредитам і борговим цінним паперам – 4,0 трлн. дол.); вимоги США до нерезидентів – 6,9 трлн. дол. (2,0 трлн. дол.).

Багаторічний масштабний чистий приплив іноземного капіталу в США покриває дефіцит поточного платіжного балансу, компенсує недостачу національних інвестиційних ресурсів, сприяє зниженню податків, послабляє напруженість на ринку кредиту, стимулює підприємницьку діяльність і купівельну спроможність населення. Американська економіка випробовує гостру недостачу власних фінансових ресурсів насамперед у результаті зниження норми заощаджень населення й надмірного росту сукупного внутрішнього боргу основних позичальників нефінансового сектору.

Багато показників свідчать про сформований борговий характер американської економіки з високою залежністю від припливу іноземних ресурсів, що однак дозволяло американській економіці успішно розвиватися, особливо в 1990-і роки. Саме США є ініціаторами глобалізації, і вони найбільшою мірою користуються її плодами. Однак в умовах глобалізації навіть американська економіка піддається ризикам, які супроводжують розвиток взаємозалежної, відкритої економіки.

Великі зовнішні запозичення на економічний розвиток – це нова модель американської економіки, монетаристський тип розвитку із залежністю від курсу долара, товарних цін й іноземного капіталу.

Положення в країнах, що розвиваються й перехідних країнах в умовах глобалізації економіки й фінансів істотно відрізняється від ситуації в США й інших розвинених країнах. Глобалізація відкрила перед ними нові можливості, не вирішивши старі й породивши нові проблеми. Країни, що розвиваються, за винятком 9 держав, є чистими імпортерами капіталу й боржниками. Багато хто з них мають хронічні дефіцити по поточних розрахунках і по держбюджеті, їх внутрішні інвестиції перевищують заощадження.

Економіка країн-боржників, як правило, уразлива, нестабільна й піддана кризам. Їх функціонування підтримується компенсаційним фінансуванням із закордонних офіційних і приватних джерел, у значній своїй частині утворюючих борги. За джерелами зовнішнього фінансування країни-боржники підрозділяються на три групи. До першої групи відносяться країни, що одержують в основному фінансування від офіційних кредиторів. До другої групи відносяться країни, фінансування яких здійснюється із приватних джерел, третя група - це країни, що одержують змішане фінансування.

Багато дефіцитних економік країн, що розвиваються, фактично стали борговими (позиковими). Країни з борговими економіками мало привабливі для іноземних приватних інвесторів. Вони найчастіше неплатоспроможні через непосильну для них боргового навантаження; вони хронічно зазнають серйозних труднощів в обслуговуванні своїх боргових зобов'язань і допускають прострочення платежів. По класифікації МВФ, неспроможні боржники визначаються за даними за останні п'ять років, протягом яких такі країни допускали прострочення або їхні борги були реструктуруванні.

В 2000 р. з 119 країн-боржників миру, що розвивається, 55 держав виявилися неспроможними боржниками й були включені в групу країн із труднощами в обслуговуванні боргу. Неспроможні боржники змушені вести переговори із МВФ, іноземними урядами, що входять і не вхідними в Паризький клуб, з Лондонським клубом, що поєднує 600 міжнародних банків, про переоформлення боргів і платежів і виконувати вимоги міжнародних кредиторів по стабілізації й структурній перебудові своєї економіки.

Країни з перехідною економікою, крім Росії, є чистими імпортерами капіталу й боржниками. Закордонні активи Росії в розмірі 250,3 млрд. дол. Перевищують її зобов'язання в розмірі 164,8 млрд. дол. У результаті Росія є чистим кредитором з активним сальдо в розмірі 85,5 млрд. дол. Зовнішній борг країн з перехідною економікою складає 372,1 млрд. дол. або 107,2% доходів від експорту товарів і послуг; платежі по обслуговуванню боргу в сумі 51,9 млрд. дол. залишили 15,0% до експорту товарів і послуг.

По способах погашення боргових зобов'язань периферійні країни підрозділяються на заможних і неспроможних боржників. Заможні боржники обслуговують свої борги з валютних доходів, отриманих від експорту товарів, послуг і з інших джерел, а також запозичаючи на міжнародному ринку боргових цінних паперів і синдикованих кредитів. Країни із платіжними проблемами звертаються до офіційних кредиторів, а найбільш бідні країни з надмірною зовнішньою заборгованістю підтримують свою економіку тільки за рахунок припливу пільгових або безоплатних засобів іноземних держав і міжнародних організацій.

Борги бідних країн Паризьким клубом реструктурируються на умовах, прийнятих в 1988-1999 р. на самітах "великої сімки" у Торонто, Лондоні, Неаполі, Ліоні, Кельні. Реструктуризації боргів країн із середнім рівнем розвитку здійснюється на умовах Х'юстона (1990 р.). Реструктуризація боргів здійснюється у два етапи. Спочатку Паризький клуб містить багатосторонню угоду із країною-боржником, де визначені умови реструктуризації. Потім країна-кредитор укладає двосторонню угоду із цим боржником і проводить списання боргу на суму від 33 до 90% залежно від умов реструктуризації. Частина боргу, що залишилася переоформлюється із продовженням строку погашення.

Всі угоди, як правило, обумовлені. Це значить, що вони реалізуються лише за умови акуратного виконання боржником зобов'язань (програми), зафіксованих як у багатосторонній угоді з Паризьким клубом, так й у двосторонній угоді з конкретним кредитором. Подібні угоди полягають і з не членами Паризького клубу кредиторів.

З початку 1990-х років кредитори Паризького клубу стали активно проводити свопові, конверційні операції з борговими вимогами до країн, що розвиваються, які задовго до цього широко використали приватні кредитори. Усього. було проведено свопів на суму більш ніж 5 млрд. дол., у ході яких борги в основному зверталися в акції й в охорону природи.

Окрему увагу заслуговують питання дефіцитності економік країн-членів ЄС.

Перша із країн, яка зіткнулась із перспективою дефолту – це Греція. Уряд країни під керівництвом Георгіоса Папандреу провів недоцільні заходи по допомозі підприємцям. При цьому доходи бюджету впали. Це викликало зростання дефіциту бюджету. Фактично рівень дефіциту був перевищений в 4 рази над норму. Сукупний борг Греції становить 300 млрд. євро. Єдиним виходом є допомога ЄС. Але Греція не єдина, що в скруті. Тяжко зараз приходиться Італії, Іспанії. Допомога грекам викличе прохання про неї і з цих країн.

Наступною країною, що отримала значний бюджетний дефіцит у розмірі 9,3% від ВВП стала Португалія. Причиною цього стали фінансово необґрунтовані економічні стимули, за допомогою яких уряд боровся проти рецесії. Криза оголила недостатню конкурентоспроможність країни, потенційні інвестори втратили до неї довіру.

Слідом за Грецією і Португалією рейтингове агентство Standard & Poor's оголосило про зниження довгострокового кредитного рейтингу Іспанії. Рішення породило на ринку хвилю побоювань, що криза суверенного боргу Греції почав поширюватися на інші країни єврозони і почали збуватися найгірші прогнози експертів, які попереджали, що зниження рейтингів слабких країн єврозони викличе «ефект доміно». Зрештою держборги і бюджетний дефіцит країн півдня Європи може паралізувати фінансову систему ЄС, викликавши новий виток світової кризи.

Є думка, що зниження Standard & Poor's на одну позицію рейтингу Іспанії носить кон'юнктурний характер. Все стане на місце, як тільки вирішаться фінансові проблеми Греції. При цьому міністр закликав учасників ринку до спокою, запевнивши, що в уряду є «чіткий план щодо скорочення дефіциту бюджету, що призведе до стабілізації національної економіки». Проблема високого бюджетного дефіциту - загальна для більшості країн єврозони і ЄС. За підсумками минулого року дефіцит бюджету в країнах єврозони в 2009 році виріс з 2 до 6,3%, а взагалі в країнах ЄС - з 2,3 до 6,8%. За даними, Євростату, найбільший рівень бюджетного дефіциту від ВВП у Ірландії - 14,3%, далі йдуть Греція - 13,6% та Великобританія - 11,5%. Дефіцит бюджету Іспанії - 11,2%, Португалії - 9,4%, Латвії - 9%, Литви - 8,9%, Румунії - 8,3%, Франції - 7,5%, Польщі - 7,1%.

В абсолютних цифрах поточний бюджетний дефіцит особливо тривожно виглядає в країнах PIGS (Португалія, Ірландія, Греція та Іспанія) - понад 188,7 млрд. євро. П'ятим претендентом на входження в цю групу деякі експерти іноді називають Італію, бюджетний дефіцит якої перевищує 80 млрд. євро.

Істотно виріс в ЄС і обсяг держборгу відносно ВВП, перевищивши допустиму норму в 60%. У країнах єврозони держборг виріс до 7,1 трлн. євро (78,7%), а в цілому по ЄС - до 8,7 трлн. євро (73,7%). При цьому найбільша боргове навантаження в Італії - 115,8%, Греції - 115,1% та Бельгії - 96,7%, а найнижча у Естонії - 7,2%, Люксембургу - 14,5% і Болгарії 14,8%.

Експерти не виключають, що подальше зростання суверенних боргів в країнах Європи може спровокувати нову хвилю економічної кризи. У більшості найбільших країн ЄС (в тому числі у Франції) протягом останнього десятиліття спостерігався хронічний бюджетний дефіцит. Фінансова криза різко посилив проблему. Зараз у левовій частці країн ЄС не дотримується критерій бюджетного дефіциту на рівні не більше 3%, прописаний в Маастрихтському договорі.

При цьому є закономірним, що в період кризи саме у країн півдня Європи склалася найбільш важка ситуація з держборгом і бюджетним дефіцитом, тому що тут майже нічого не виробляється, крім туризму, вина і задоволень. При цьому Греція чи Португалія претендують на європейський рівень соціальних гарантій, як у Франції чи Німеччині. Втім, не тільки цими обставинами пояснюється зниження курсу євро. Проблеми бюджетного дефіциту і держборгу Греції політики розвинених країн ЄС використовували як виправдання зниження курсу євро до провідних світових валют. Слабкий євро повинен стимулювати провідні економіки ЄС.

У свою чергу, країни PIGS давно відзначаються як проблемна частина єврозони. Підвищена увага до них виникло сьогодні у зв'язку з ситуацією в Греції. Спроби урядів цих країн боротися з бюджетним дефіцитом шляхом радикального скорочення держвитрат чреваті втратами для економіки. Зокрема, Греція - сьогодні головний головний біль ЄС - обіцяє за кілька років урізати бюджетний дефіцит майже в чотири рази.

Те ж саме можна сказати і щодо інших країн ЄС, у яких утворився великий дефіцит бюджету в поточному році. До групи ризику відносяться також Італію та Ірландію. Крім того, ситуація позначиться і на інших країнах Євросоюзу, поки не входять зону євро. Рішення про прийом до єврозони для них може виявитися не таким простим, як раніше. Багато чого тут буде залежати від Німеччини та Франції, на яких лежить основний тягар витрат по наданню допомоги найслабшим партнерам по ЄС.

В табл.. 9.1 представлений поточний дефіцит бюджетів країн Євросоюзу у 2011 році.

Таблиця 9.1 - Поточний дефіцит бюджетів країн Євросоюзу у 2011 р.

Країна	Дефіцит, % ВВП
Ірландія	–14,3%
Греція	–13,6%
Великобританія	–11,5%
Іспания	–11,2%
Португалія	–9,4%
Ісландія	–9,1%
Латвія	–9%
Літва	–8,9%
Румунія	–8,3%
Франція	–7,5%
Польща	–7,1%
…	…
Фінляндія	–2,2%
Естонія	–1,7%
Люксембург	–0,7%
Швеція	–0,5%
В середньому по Євросоюзу (27 країн)	–6,8%
В середньому по країнам єврозони	–6,3%

В якийсь момент може вийти, що навантаження буде такою великою, що простіше буде переформатувати єврозону, позбувшись баласту. Хоча на даний момент зовсім незрозуміло, як технічно вивести окремі країни із зони євро і до яких наслідків це призведе. Швидше за все країни-донори докладуть всіх зусиль, щоб зберегти валютний союз, але платою за це може стати істотне скорочення економічної самостійності слабших країн. Якщо ж внутрішньополітичне тиск у Німеччині і Франції призведе до затягування рішення, то естафету може підхопити МВФ, щоб посилити вплив у регіоні. Зрештою не виключається варіанту, при якому єдиним прийнятним виходом може стати реструктуризація боргу країн з найбільш серйозними бюджетними проблемами.