200 000 Капітальні витрати

210 000 Придбання основного капіталу

220 000 Придбання товарів для створення державних запасів

230 000 Придбання землі і нематеріальних активів

240 000 Капітальні трансферти

300 000 Чисте кредитування

310 000 Внутрішнє кредитування

320 000 Зовнішнє кредитування

Серед видатків федерального бюджету особливе місце займають витрати по поточному обслуговуванню державного внутрішнього і зовнішнього боргу. Він виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту (його поява зв'язана з перевищенням бюджетних витрат над його доходами). Це означає, що держава стає позичальником фінансових коштів у населення, банків і підприємств (в цьому випадку виникає внутрішній державний борг) або у іншої держави, або міжнародних фінансових організацій (зовнішній державний борг). Формами залучення позикових коштів для фінансування видатків бюджету можуть бути: випуск і розміщення державних зобов'язань і різні позики (центрального банку РФ, комерційних банків, позабюджетних фондів і т.п.).

В табл.. 7.3 представлена загальна структура видатків федерального бюджету Російської Федерації.

Таблиця 7.3 – Загальна структура видатків федерального бюджету РФ

Види витрат	%
Фінансова допомога іншим бюджетам бюджетної системи	30,37
Національна оборона	14,84
Обслуговування державного і муніципального боргу	11,79
Правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави	10,4
Соціальна політика	6,4
Освіта	4,15
Шляхове господарство	3,36
Державне управління і місцеве самоврядування	2,83
Промисловість, енергетика і будівництво	2,69
Міжнародна діяльність	1,89
Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу	1,71
Охорона здоров'я і фізична культура	1,67
Сільське господарство і рибальство	1,32
Судова влада	1,08
Попередження і ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій і стихійних лих	0,9
Поповнення державних запасів і резервів	0,89
Військова реформа	0,67
Цільові бюджетні фонди	0,6
Культура, мистецтво і кінематографія	0,6
Засоби масової інформації	0,51
Охорона навколишнього середовища і природних ресурсів, гідрометеорологія, картографія і геодезія	0,46
Утилізація і ліквідація озброєнь, включаючи виконання міжнародних договорів	0,46

Як видно з табл. 7.3, переважна частина витрат федерального бюджету Російської Федерації направляється на фінансову допомогу об'єктам федерації, на оборону і правоохоронну діяльність

Російська модель бюджетного федералізму спирається на конституційне декларований розподіл предметів ведення між Федерацією, її суб'єктами і муніципальними утвореннями і виходить із законодавче встановленої структури розподілу між усіма рівнями влади податків, які збираються в державі. В її рамках використовується механізм бюджетного вирівнювання з допомогою федеральних трансфертів суб'єктів Федерації.

Перехід від індивідуального узгодження об'ємів фінансової допомоги регіонам до єдиних правил її визначення і розподілу дозволив замінити більшу частину дотацій, що раніше затверджувалися в абсолютних сумах, трансфертами, що вираховуються на основі затверджених процентних часток суб'єктів РФ у Фонді фінансової підтримки регіонів (ФФПР). Ці частки визначаються за єдиною для всіх регіонів формулою, а фактичні трансферти перераховуються суб'єктам РФ, виходячи з коштів, які фактично надійшли у ФФПР, що утворюється в складі федерального бюджету, за затвердженим щорічно відсотком відрахувань від податкових надходжень у федеральний бюджет.

Однак процес реформування виявився незавершеним. У розподіл ФФПР щорічно вносились корективи, які були непослідовними і дуже суб'єктивними.

Таким чином, реформування системи міжбюджетних відносин є на сьогоднішній день необхідним і вкрай своєчасним кроком.

За новою методикою (1999 р.) розподіл трансфертів передбачається на основі індексів бюджетних витрат (ІБВ), визначених за регіональними нормативами фінансування основних соціальне значущих витрат і оцінок податкового потенціалу регіонів.

За останнє десятиліття рівень децентралізації бюджетних ресурсів змінювався в досить широких межах, однак у підсумку повернувся до вихідного показника 1990 р. При цьому частка територіальних бюджетів у доходах консолідованого бюджету країни зростала в періоди нарощування кризових процесів (1992-1993 pp. і 1996-1998 pp.), а при політичній і економічній стабілізації, яка відкрила можливості для проведення реформ (у тому числі в галузі міжбюджетних відносин (1994-1995 pp. і 1999-2001 pp.), скорочувалась, що, як мінімум, свідчить про наявність у цих процесах загальних факторів.

Рівень децентралізації бюджетних ресурсів у Росії, який склався на даний час, відповідає «середньому» показнику федеративних держав. Більш висока, ніж у Росії, децентралізація характерна для політично і економічно розвинутих і стабільних федерацій. Виходячи з цього, на думку ряду вчених РФ, є підстави вважати, що для країн, що розвиваються, чи з перехідною економікою, включаючи Росію, децентралізація податкових доходів веде до високих економічних і політичних ризиків (або служить індикатором несприятливої економічної і політичної ситуації). Так, у ряді досліджень виявлена зворотна статистична залежність між децентралізацією бюджетних ресурсів і макроекономічною стабільністю (або зусиллями, необхідними для її досягнення).

За ступенем міжрегіональних відмінностей у бюджетній забезпеченості Росія набагато випереджає розвинуті країни, що об'єктивно вимагає більшої централізації податкових доходів для наступного перерозподілу між регіонами. Однак за міжнародними вимірами об'єм фінансової допомоги субнаціональним бюджетам в Росії не такий вже і значний, притому, що за останні три роки він виріс стосовно до ВВП приблизно в 1,5 рази. Поряд з загальним поліпшенням економічної ситуації це стало одним з факторів стабілізації територіальних бюджетів. Централізація в 1999-2001 pp. податкових доходів не призвела до погіршення фінансового стану найбільш забезпечених суб'єктів Російської Федерації, тоді як найменш забезпечені регіони в 2001 р. вперше за останні роки змогли вийти на бездефіцитні бюджети і досягти суттєвого скорочення накопиченої кредиторської заборгованості. Одним з найбільш поширених аргументів проти централізації бюджетних доходів, яка відбувається в останні три роки, є посилання на статтю 48 Бюджетного кодексу, який встановлює мінімальну частку бюджетів суб'єктів Федерації у податкових доходах консолідованого бюджету на рівні 50%. Крім того, що дія цієї норми регулярно призупиняється щорічними законами про федеральний бюджет (що вже свідчить про її визнання як мінімум безпідставною), сама постановка питання про регулювання таких відносин витікає з традицій політичного торгу, будучи характерною ознакою перехідного періоду. Для централізованої системи міжбюджетних відносин, як вважає ряд експертів, подібні норми ще не потрібні, тому що домовлятися немає кому, а для системи реально федеративної, в якій кожний рівень влади має свої податкові повноваження і закріплені на довготривалій основі доходні джерела, вони вже не потрібні, тому що домовлятися немає про що. До того ж, в умовах вкрай нерівномірного розміщення податкового потенціалу (майже 40% всіх податків збирається на території всього лише 10 суб'єктів Російської Федерації, де проживає трохи більше 10% населення країни) від пропорції 50 на 50 виграють лише найбільш забезпечені регіони, тоді як переважаюча більшість суб'єктів Федерації і населення країни об'єктивно зацікавлені в більш інтенсивному вирівнюванні бюджетної забезпеченості, а значить, у підвищенні частки федерального бюджету в податкових доходах.

Таким чином, рівень (де)централізації бюджетних доходів і тенденції його зміни відображують, швидше, специфічні для кожної країни, а не універсальні, закономірності формування і розвитку міжбюджетних відносин. На думку фахівців, у середньостроковій перспективі в Росії й надалі діятимуть фактори, які обмежують ступінь децентралізації бюджетних ресурсів, однак ні рівень централізації бюджетних прибутків, що склався на початок 2000-х років, ні характерна для останніх років тенденція до його росту не тільки не є перешкодою для розвитку в Росії реального бюджетного федералізму, але й створюють для цього всі необхідні передумови.

Реалізація наміченої реформи міжбюджетних відносин вже почалась. Прийняті в 2001 р. глави Податкового кодексу закріплюють на довгостроковій основі за регіональними і місцевими бюджетами надходження по двох крупних федеральних податках – податку на прибуток і податку на видобуток корисних копалин. З 2002 р. передбачалося передати консолідованим бюджетам суб'єктів Федерації 100% надходжень податку на доходи фізичних осіб, плату за користування лісовими і водними ресурсами. Крім того, в складі федерального бюджету на 2002 р. були створені всі передбачені Програмою розвитку бюджетного федералізму п'ять фондів фінансової допомоги суб'єктам Федерації. Вперше за останні роки розподіл коштів ФФПР проведено на основі стабільної методики, розширено склад Фонду компенсацій, впорядковано розподіл коштів Фонду регіонального розвитку, розпочато практичне відпрацювання механізму функціонування заново створених Фонду фінансування соціальних витрат і Фонду реформування регіональних фінансів. Додатком до федерального закону про бюджет затверджено перелік високодефіцитних суб'єктів Російської Федерації. Робочими групами Комісії при Президенті Російської Федерації проведено інвентаризацію законодавства по розмежуванню предметів ведення і повноважень між органами влади різних рівнів і розпочато підготовку пропозицій по його упорядкуванню. Ці та інші заходи, реалізовані в 2001 p., стали першим кроком у рамках нового етапу формування в Росії реального бюджетного федералізму.