3. Спеціальні урядові фонди.

Іншим структурним елементом фінансової системи Японії є спеціальні фонди, які є складовою частиною спеціальних рахунків.

В країні налічується 12 спеціальних фондів. До них належать страхові, пенсійні, ощадні і деякі інші фонди.

З середини 80-х рр. в Японії здійснюється поступове реформування пенсійної системи. Завдання реформи – перехід на виплату базових пенсій, які охоплюють все населення, і пенсій, що виплачуються найнятим робітникам. Базова пенсія виплачується по старості, інвалідності, а також всім, хто потребує її. На дві третини вона фінансується із коштів різних страхових пенсійних фондів. Є, наприклад, фонд базової пенсії по старості, фонд для тих, хто втратив годувальника. На створення пенсійних фондів працює практично все населення Японії у віці від 20 до 60 років. З 1994 р. кожен працюючий японець вносив до того чи іншого фонду майже 100 доларів на місяць.

Пенсійний фонд найманих працівників приватного сектора складається з відрахувань підприємств, внесків самих працівників і доплат держави. Пенсія становить приблизно 70% місячної зарплати працівника-чоловіка. Пенсійні фонди працівників державних і муніципальних підприємств і закладів формуються із коштів товариств взаємодопомоги, які створюються за місцем роботи, а також виплат самих підприємств і державних дотацій.

Для отримання базової пенсії по старості необхідний 25-річний трудовий стаж і 65-річний вік. Розмір такої пенсії може бути зменшений до 58% встановленого рівня у разі виходу на пенсію у 60 років і збільшений до 188% становила 65 тис. ієн (приблизно 600 доларів). Таким чином, дохід подружжя-пенсіонерів складається з базових пенсій чоловіка і дружини плюс пенсія по страхуванню найманого працівника. В сукупності це становило в середньому понад 2200 доларів на місяць.

Велике значення для держави має система поштово-ощадних кас, залишком внесків у котрих також розпоряджається держава. Розмір грошових засобів, що надходять, достатньо велика. Щорічно система поштових заощаджень перекладає в бюро довірчого фонду міністерства фінансів до 20% суми податкових надходжень у державний бюджет. Основна частина зазначених засобів концентрується в бюро довірчого фонду міністерства фінансів - одної із найбільших банківських установ Японії.

Засоби спеціальних фондів використовуються в рамках урядових щорічних програм інвестицій і кредитів, призначених для фінансування економіки, бюджетних потреб і інших заходів.

4. Фінанси місцевих органів влади. Фінансове вирівнювання.

Другою ланкою бюджетної і фінансової системи Японії є бюджети місцевих органів влади (префектур).

У Японії 47 префектур, об'єднуючих 3045 міст, селищ і районів, кожний з яких має самостійний бюджет.

Прибуткова частина місцевих бюджетів складається з податкових і неподаткових надходжень. Розподіл місцевих доходів по джерелам формування є наступним: власні податкові надходження складають 41,6% прибуткової частини місцевих бюджетів; відрахування від загальнодержавних податків -17,8%; дотації держави на здійснення загальнонаціональних заходів - 13,2%; неподаткові надходження, включаючи позики - 27,3% доходів місцевих бюджетів.

У Японії місцеві податки не домінують в місцевих бюджетах, складаючи менше половини їх прибуткової частини (близько 40%). Це є принциповою особливістю бюджетної системи країни і відрізняє її від північно-амеріканської, де місцеві податки перевищують 2/3 бюджету муніципалітетів. Відрахування від загальнодержавних податків складають 17% прибуткової частини. Головною статтею неподаткових доходів префектур є дотації держави на проведення загальнонаціональних заходів (близько 13%). Інші неподаткові надходження складають 30% прибуткової частини місцевих бюджетів.

Закон про місцеві податки визначає їх види і межі ставки, у всьому іншому управління здійснюється місцевими органами влади. Всього в країні 30 місцевих податків.

Податки, що надходять до бюджетів місцевих органів влади, аналогічні тим, що надходять до бюджету центрального уряду: прибуткові, майнові і споживчі. Із загальної суми податків більше половини припадає на прибуткові податки, на другому місці – майнові, на третьому – споживчі податки.

Крім загальнонаціонального прибуткового податку з юридичних лиць, що перерозподіляється через центральний бюджет і стягуваного податковими управліннями, компанії в Японії платять три види місцевих податків, що стягуються муніципалітетами: підприємницький, корпоративний муніципальний і зрівняльний.

Підприємницький податок нараховується на оподатковуваний податками прибуток і стягується по трьом ставкам, величина кожної з яких може трохи коливатися залежно від префектури. Так, для Токіо він встановлений в межах від 6 до 12,6% прибули залежно від статутного капіталу компанії і величини самого прибутку.

Корпоративний муніципальний податок є сукупність двох податків: префектури і міського або (як у випадку для Токіо) відповідно міського і районного. Податкові ставки можуть розрізнятися залежно від місця, але гранична ставка для податку префектури (для Токіо – міського) – 6%, міського (районного) – 4,7% (розраховується від суми загальнонаціонального податку).

Зрівняльний податок є таким, що підлягає сплаті фіксовану суму, величина якої (від 50 тис. до 3750 тис. ієн) визначається по спеціальній таблиці, залежить від розміру капіталу юридичної особи і числа що працюють і розподіляється між містом і префектурою в співвідношенні 4:1.

Прибутковий податок префектури з фізичних лиць стягується по трьом ставкам: 5, 10 і 15%. Діють також місцеві прибуткові податки.

В цілому прибуткові податки, що надходять до місцевих бюджетів, складають близько 35% від податкових надходжень юридичних і фізичних осіб до консолідованого бюджету. Аналогічно майнові податки складають близько 40%, споживчі – 27%.

У місцевих податках вирішальна роль належить прямим податкам (89,5%). Юридичні особи сплачують префектурний прибутковий податок у розмірі 12,3% від державного, що дає ставку 1,67% від прибутку, і місцевий (селищний, районний) прибутковий податок у розмірі 12,3% від державного, або 4,12% від прибутку. Крім того, прибуток служить джерелом виплати податку на підприємницьку діяльність, яка надходить в розпорядження префектур; його ставка 10,71%. Фізичні особи сплачують прибутковий префектурний податок за ставками 5%, 10% або 15% залежно від суми доходу. Існують також місцеві прибуткові податки.

І додатково кожен громадянин Японії, незалежно від розміру доходу, сплачує податок на жителя в сумі 3200 ієн на рік.

До прямих податків належать і деякі місцеві майнові податки.

У числі місцевих непрямих податків слід назвати податок на тютюн, бензин, на ресторани і бари, на споживання електроенергії і газу.

З огляду на те, що власних прибутків і фінансової підтримки центрального уряду не вистачає для покриття дефіцитів місцевих бюджетів, систематично здійснюється емісія місцевих позик. Облігації випускаються терміном на 10 років.

За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії фінансується розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Крім того, через місцеві бюджети проводяться витрати на підготовку робочої сили, виплату різних допоміг, пенсій. Значна частина бюджетних коштів витрачається на утримання місцевих органів влади, зокрема поліції, судна і прокуратури.

Місцеві бюджети в Японії виконуються без дефіциту. Крім загального балансу року, враховується реальний баланс, який розраховується шляхом виключення із загального балансу залишку фінансових ресурсів наступного року.

Вивчаючи витрати місцевих органів влади, необхідно відзначити, що їх питома вага у ВНП значно більша, ніж питома вага у ВНП витрат центрального уряду.

З метою перерозподілу фінансових ресурсів для вирівнювання фінансового потенціалу префектур у Японії створена спеціальна установа - Фонд фінансового вирівнювання. Формується він у складі бюджету центрального уряду.

3 метою визначення територій, які мають право на одержання коштів з Фонду вирівнювання, розраховуються бюджети так званих стандартних територій. Стандартною вважається префектура з чисельністю населення 1,7 млн. чоловік i площею 6900 кв. км, i муніципалітет з такими показниками: 100 тис. осіб i 160 кв. км. Бюджетна дiяльнiсть місцевих органів поділяється на 6 категорій: охорона громадського порядку, громадські роботи, освіта, соціальне забезпечення, сприяння ринку зайнятості i розвитку промисловості й економіки. Для кожної категорії визначається одиниця виміру витрат i загальні витрати. Сума витрат за всіма категоріями діяльності дає показник базових фінансових потреб стандартної території. Базові фiнансовi потреби стандартної території коригуються на коефiцiєнти модифiкацiй для визначення базових фінансових потреб реальних територіальних органів влади. Використовується ціла система коефіцієнтів модифiкацiй:

1. Видові - розраховуються на основі одиниці витрат на утримання кожної галузі, наприклад, на одного учня середньої i вищої школи, на одного учня академічного, технічного чи сільськогосподарського навчального закладу i т.п.;

2. економії за масштабами - застосовується, якщо розширення обсягів бюджетної дiяльностi веде до зниження окремих складених витрат;

3. густота населення - враховує збільшення витрат у залежності вiд густоти населення;

4. спеціальні - коригують соцiально-економiчнi, iнституцiональні та iншi вiдмiнностi окремих територій;

5. зонально-кліматичні - коригують витрати територій з холодним кліматом;

6. демографічні - застосовуються для територій з високими темпами зростання чисельності населення;

7. буферні - передбачають різке зменшення обсягів фінансування у випадку падіння показника, що вимірюється, наприклад, чисельністю населення;

8. Коефіцієнти бюджетної прибутковості територій.

Після розрахунку витрат за окремими категоріями з урахуванням коефіцієнтів модифікацій визначаються сумарні базові фiнансовi потреби кожної реальної території. Базові фiнансовi потреби, розраховані таким способом, є основою для наділення територій базовими доходами. Префектурам за рахунок Фонду вирівнювання гарантується базовий дохід в обсязі 80%, а муніципалітетам - в обсязі 75% від їх базових фінансових потреб.

Фонд вирівнювання формується за рахунок таких відрахувань: 32% надходжень особистого прибуткового податку, податку на прибуток корпорацій i акцизу на алкогольні напої; 24% надходжень податку на товари і послуги; 25% надходжень вiд акцизу на тютюнові вироби.