1.4. Бюджети земель і общин.

Бюджети земель і общин, як і державний, складаються виконавчим органом влади – місцевою адміністрацією, приймаються представницькою владою – радою (зібрання депутатів) та виконуються органом представницької влади. Доля бюджетів земель та общин в національному доході Німеччини – понад 20%.

Землі і общини несуть майже 100% загальнодержавних витрат на комунальне господарство, установи освіти або охорону здоров'я, більше 89% всіх витрат на транспорт, дорожнє або житлове господарство, майже 3/4 витрат на утримання державного апарату і понад 40% витрат з управління державним боргом. Зростання витрат бюджетів земель і общин не супроводжується розширенням їх прибуткової бази. У зв'язку з цим питома вага власних джерел доходів знижується і збільшується частка дотацій з вищої ланки бюджетної системи. Зростає об'єм позикових операцій місцевих органів влади, що зрештою призводить до посилення дефіцитності цих бюджетів.

Характерно, що при складанні проектів бюджету земель і общин по доходах орієнтиром виступають доходи конкретних територій (землі і общини) на душу населення. У земель з високим рівнем ці доходи частково вилучаються і перерозподіляються серед земель з рівнем доходів нижче середнього.

У повному об'ємі до бюджетів земель перераховуються збори від наступних податків:

- податок на майно;

- податок на спадок;

- податок з придбання земельної ділянки;

- податок з транспортних засобів;

- податок на пиво;

- податок на лотереї і скачки;

- пожежний податок;

- податок з гральних будинків.

З спільних податків, які через механізм вертикального вирівнювання розподіляються між федерацією і землями, до бюджетів земель зараховуються:

- 42,5% зборів прибуткового податку;

- 50 – корпоративного податку;

- 35 – податку з обороту (включаючи податок з імпортного обороту);

- близько 9% зборів промислового податку.

Податкова система земель нараховує близько 25 податків. Землі одержують податки на майно, спадщину, при придбанні земельної ділянки, на автомобiлi, на пиво, на проведення лотерей, кінних перегонів та утримання гральних будинків, податок на пожежну охорону. Ці податки дають понад 85% ycix податкових надходжень земель. Велику питому вагу займають платежі iз соціального страхування, що включають внески на медичне i пенсійне страхування та страхування по безробіттю.

Громади одержують промисловий, поземельний податок i мiсцевi податки (на собак, на охорону i риболовлю, на друге житло).

Головним податком земель є податок на майно, або помайновий податок, який стягується відповідно до закону про помайновий податок від 14 березня 1985 року із змінами і доповненнями. Цей податок має найдавніші традиції. Його ввів в 1278 році король Рудольф фон Габсбург.

Це податок на нетто-майно (за мінусом заборгованості) юридичних і фізичних осіб. Оподатковується сумарна вартість всіх елементів майна виходячи з його прибутковості. Нерухоме майно фірми включається в сумарний показник за ціною його реалізації на момент оцінки, рухоме майно – за залишковою вартістю, цінні папери – за курсовою вартістю.

Податкова ставка на сукупне майно фізичної особи з 1995 року піднята до 1% (до цього 0,5%). Промислові підприємства і компанії платять 0,6%. При збільшенні ставки податку був підвищений і неоподатковуваний податком мінімум. Раніше не оподатковувалося майно, яке коштувало 70 тис. марок, тепер – до 120 тис. марок, перерахованих у євро. Для юридичних осіб неоподатковуваний податком мінімум – 20 тис. марок. Переоцінка майна проводиться кожні три роки.

Ставка податку на спадок і дарування залежить від ступеня спорідненості і вартості майна. Розрізняють чотири категорії спадкоємців, по яких розраховуються мінімальна і максимальна ставки податку.

Податок на транспортні засоби стягується відповідно до закону від 21 грудня 1927 року із змінами і доповненнями, в новій редакції від 22 грудня 1983 року. Податок з мотоциклів і легкових автомобілів розраховується за робочим обсягом двигуна, з вантажних – по загальній вазі автомашин. Податок на транспортні засоби стягується раз на рік.

Головним податком общин, який є спільним з федерацією і землями, є промисловий податок. До муніципальних бюджетів надходить близько 82% спільного збору цього податку. Общинам перераховується також 15% прибуткового податку. Повністю общинам належать збори:

- від земельного податку;

- місцевих споживчих і інших податків (податок на утримання собак, податок на напої).

Промисловий податок стягується відповідно до закону про промисловий податок від 14 травня 1984 року із змінами і доповненнями. Доля цього податку в консолідованому бюджеті всього 5%, але він є найважливішим джерелом доходів місцевих органів влади. Останні самостійно встановлюють його ставку. Промисловим податком обкладаються підприємства, товариства, фізичні особи, які займаються промисловою, торговою і іншими видами діяльності.

Базою нарахування промислового податку є прибуток від занять промислом (ставка 5%) і розмір промислового капіталу (ставка 0,2% вартості виробничих фондів, що підлягають оподаткуванню).

По прибутковій складовій промислового податку під оподаткування, окрім прибутку, підпадає сума, рівна 0,5% плати за користування позиковими коштами капітального характеру, узятими на тривалий термін. Враховуються також збитки, одержані від діяльності інших підприємств (при пайовій участі в них платника податків). Передбачений ряд вирахувань з бази оподаткування: суми, рівної 1,2% вартості земельних ділянок, 1,2% прибутку, одержаного від діяльності інших підприємств, а також від діяльності закордонних філіалів.

База оподаткування другої складової промислового податку – капіталу складається з вартості власного капіталу платника податків по балансу і половини вартості позикового капіталу, в тому випадку, якщо його величина перевищує 50 тис. марок, плюс капітал неоголошених осіб. Вирахуванню підлягають: вартість земельних ділянок, вартість капіталу, вкладеного в діяльність інших підприємств, вартість капіталу в закордонних філіалах.

При оподаткуванні доходів для фізичних осіб неоподатковувана податком сума складає 36 тис. марок, капіталу – 120 тис. марок.

Земельний податок стягується відповідно до закону від 7 серпня 1973 року з підприємств сільського і лісового господарства, земельних ділянок. Звільняються від сплати податку ділянки землі, використовувані державними і релігійними установами, в наукових цілях, суспільного призначення.

Ставка податку складається з двох частин: основної ставки, встановлюваний централізований для нерухомого майна, і надбавки общини, яка залежить від стану місцевих фінансів. Розмір основної ставки диференційований по землекористувачах, тобто існує два види земельного податку: для підприємств сільського і лісового господарства; для земельних ділянок незалежно від їх приналежності.

При остаточному розрахунку суми податку суттєве значення мають ставки, що коректують, общини, які диференційовані залежно від призначення земель (для лісового і сільського господарства – 0,6%), а також інтенсивності використання земельної ділянки під житлові будинки і вартості споруджених на нім будівель. Наприклад, якщо будинком володіє одна сім'я, то при вартості будинку до 75 тис. марок ставка складає 0,26%, а понад 75 тис. – 0,35%. За наявності на земельній ділянці двохсімейного будинку ставка складає 0,31%. У решті випадків для забудованих і незабудованих земельних ділянок ставу рівна 0,35%.

У юридичних осіб дозволено віднімати земельний податок як витрати при оподаткуванні прибули. В середньому підсумкова ставка по земельному податку складає 1,2%.

Окремо виділяють церковний податок, який платять ті, хто називає себе членом церкви. Цей податок обчислюється на базі річного прибуткового податку і складає 8-9% від його суми.

Цільове призначення витратних статей бюджетів земель і общин співпадає, за винятком участі земель в механізмі горизонтального вирівнювання. Місцеві витрати повинні покриватися за рахунок власних доходів – принцип самоокупування. Кредити можливі лише для покриття бюджетних дефіцитів і для цілей інвестування. Тим часом місцеві бюджети хронічно дефіцитні. Вони обтяжені боргами. Особливо висока доля боргів у общин. Постійне використання позик на покриття бюджетних дефіцитів і фінансування капіталовкладень збільшує заборгованість і є однією з причин погіршення фінансового стану місцевих бюджетів. Витрати місцевих органів влади підрозділяються на наступні групи:

- загальне управління;

- безпека і правопорядок;

- школи;

- наука і культура;

- соціальна допомога;

- охорона здоров'я, спорт, дозвілля;

- будівництво і транспорт;

- комунальні служби і економічний розвиток;

- господарські підприємства і муніципальна власність.

Зростання витрат земель та общин не супроводжується розширенням їх доходної бази. У зв’язку з цим питома вага власних доходів знижається та збільшується доля дотацій з більш високої ланки бюджетної системи. Зростає об’єм позикових операцій місцевих органів, що приводить до збільшення дефіцитності їх бюджетів.

У Німеччині багато уваги приділяється проведенню в життя регіональної політики. Як відомо, багато федеральних земель не одне сторіччя були самостійними державами. Це зумовило формування значних побутових (і навіть етнічних) відмінностей у населення. Звідси необхідність постійних пошуків оптимальних взаємовідносин у межах «вертикального і горизонтального податково-фінансового вирівнювання». Йдеться не тільки про ефективну взаємодію між федерацією (центральною владою) і землями (включаючи общини), а і між землями. Через це, не менш важливого значення набуває диференційований горизонтальний перерозподіл фінансових коштів між самими землями (і общинами), які перебувають на різних рівнях соціально-економічного розвитку. Все це здійснюється у межах спеціальної програми «покращення регіональної господарської структури». Контроль за її виконанням здійснюють спільно федерація і землі. Вказана програма доповнюється «Програмою відновлення Європейської економіки» (ERP). Обидві програми базуються на класифікації всіх економічних зон ФРН, а райони, які потребують фінансової підтримки, визначаються за допомогою спеціального індикатора.

Перелік запланованих доходів і витрат місцевих органів влади в Німеччині прийнято називати бюджетним статутом. Звіти кожної федеральної землі, що складаються наприкінці фінансового (бюджетного) періоду (як правило, це рік, іноді – два роки), містять результати виконання бюджету. Бюджетний рік місцевих органів влади зазвичай співпадає з календарним: з 1 січня по 31 грудня.

Основні правила функціонування фінансової системи Німеччині закріплені у Фінансовій конституції ФРН, яка є найкрупнішим розділом Основного закону країни (ст. 104а-115). Цей документ регулює відносини між федерацією, землями і общинами, гарантуючи їх стійкість і запобігаючи негативній дії політичної кон'юнктури (наприклад, в результаті зміни кабінетів). Головною метою Фінансової конституції є досягнення єдиного (і високого) життєвого стандарту на території всієї країни, для чого держава перерозподіляє ресурси і надає суспільні блага в рівній мірі всім територіям. Під перерозподілом розуміють сукупність фінансових відносин між ланками бюджетної системи. Іншими словами, при перерозподілі ресурсів відбувається реалізація «механізму фінансового вирівнювання», який втілює на практиці ідеї бюджетного федералізму.

В цілому механізм вертикального i горизонтального фінансового вирівнювання у Німеччині досить складний. Для акумуляції ресурсів на потреби фінансового вирівнювання створений Федеральний фонд фінансового вирівнювання. Він формується за рахунок відрахувань частини податку на додану вартість (основна ставка з 1993 р. - 15%; пільгова ставка 7% на продукти харчування, книги i газети, послуги пасажирського транспорту). Механізм розподілу ПДВ у ФРН включає кілька етапів.

1 етап – вертикальне вирівнювання. На цьому етапі податкові надходження розподіляються мiж федераціями, землями i частково громадами на основі договору федерального уряду з землями i закріплюються федеральним законом. Критерієм цього розподілу є показник так званої квоти покриття – співвідношення мiж поточними доходами бюджету федерації i бюджетів земель та їхніми необхідними витратами. Встановлено, що для федерації i земель квота покриття може бути приблизно рівною.

Її визначення підлягає таким принципам:

• у межах поточних надходжень федерація і землі мають рівні права на покриття своїх необхідних витрат;

• розподіл податку повинен здійснюватися таким чином, щоб уникнути надмірного навантаження на платників податків i забезпечити однаковий рівень життя на всій території країни;

• спiввiдношення частки федерації i земель може бути змінене при iстотнiй змiнi спiввiдношення їх доходів i витрат.

Якщо зростання фінансових потреб земель носить стійкий характер i не може бути покрите за рахунок короткострокових заходів, слугує підставою для збільшення їх частки в цьому податку.

Свої особливості має і система горизонтального або мiжземельного фінансового вирiвновання: мiж окремими землями, а також усередині земель, мiж громадами, які входять до їх складу. Згідно зi ст. 107 Конституції ФРН фінансово сильніші землi надають допомогу фінансово слабшим землям. В основі системи лежить базовий принцип вирівнювання податкових доходів на душу населення. Метою вирівнювання є збільшення доходів фінансово слабких земель до рівня 95% від середнього рівня податкових надходжень на душу населення по вcix землях у цілому.

Землі, що мають надлишок фінансових ресурсів 100-102% від середнього рівня доходів на душу населення по ФРН, не відраховують кошти на потреби фінансового вирівнювання. Вони перебувають у так званій мертвій зоні. Землі з доходами 102-110% на душу населення вiд середнього рівня відраховують 70% ресурсів, що перевищують середній рівень. Землі з доходами, що перевищують 110% вiд середнього рівня, весь надлишок понад цей рівень перераховують на потреби вирівнювання.

Отже, 2 етап розподілу ПДВ пов'язаний з горизонтальним вирівнюванням фінансового потенціалу різних земель. 75% надходжень цього податку розподіляють мiж бюджетами земель пропорційно чисельності населення, а також вiдповiдно економічній i демографiчнiй ситуації (ці фактори враховуються за допомогою спеціальних коефіцієнтів).

Iншi 25% податку направляються у Фонд фінансового вирівнювання земель. За рахунок коштів цього фонду економічно слабкі землі одержують додаткові субсидії. Критерієм для надання коштів з Фонду вирівнювання слугує обсяг доходiв земель i громад, розміщених на їх територіях, на душу населення.

Для надання коштів з Фонду вирівнювання земель розраховується два показники.

1. Первинний фінансовий потенціал – фінансові можливості землі. Biн є сумою податкових надходжень у бюджет землі + 50% надходжень у бюджети громад, які входять до складу цієї землі, вiд найбільших податків. Цей показник слугує вихідною позицією для встановлення земель, які мають право на одержання субсидій, що вирівнюють, i земель, зобов'язаних їх виплачувати.

2. Середній фінансовий потенціал - так звані нормативні доходи землі. Він розраховується як сума найбільших податків, які надходять у бюджети всіх земель i всіх громад (у цілому по ФРН), що розділена на чисельність населення ФРН i помножена на чисельність населення кожної окремо узятої землі. Землі, у яких фактичні податкові доходи (первинний фінансовий потенціал) вище норми (середнього фінансового потенціалу), зобов’язані виплачувати певні суми тим землям, доходи яких нижче цієї норми. Допомогу одержують тi землі, у яких фiнансовi можливості становлять менше 95% вiд так званих нормативних доходів землі (середнього фінансового потенціалу).

На потреби додаткового фінансового вирівнювання «бідних» земель використовується також 2% ПДВ, що надходять у федеральний бюджет.

Крім зазначеного Фонду фінансового вирівнювання, у Німеччині створений Фонд німецької єдності - спеціальна фінансова установа для вирівнювання фінансового потенціалу східних земель, які входили до складу колишньої НДР. Кошти Фонду формуються за рахунок внесків з федерального бюджету i бюджетів земель та інших джерел. У зв'язку з цим з метою збільшення доходів федерального i земельного бюджетів уряд збільшив окремі податки, ввів спеціальну надбавку солідарності до податку на прибуток і корпоративного податку. За рахунок коштів Фонду схiднi землі одержують систематичну фінансову допомогу на потреби соціально-економічного розвитку.

Тема 5. Фінансова система Японії, проблеми її функціонування на сучасному етапі.

План.