108. Що таке політичний екстремізм як ідейно-політична течія і які виокремлють його різновиди?

Політичний екстремізм представляє собою складне соціально-політичне та ідейно-психологічне явище, яке найчастіше виникає в середовищі тих соціальних верств, значення економічних і політичних функцій яких у суспільстві спадає, і вони відчувають загрозу своєму соціальному статусу. Загалом екстремізмом в політиці називають приверненість до крайніх поглядів і методів політичної діяльності. Екстремізм відрізняється від інших ідейно-політичних течій тим, що не зупиняється перед застосуванням для досягнення політичних цілей будь-яких форм насильства, причому, не епізодично, а як постійного засобу політичної боротьби аж до політичного тероризму.

Критерієм поділу політичного екстремізму є ідеологічна та класова орієнтація. Рухи, які апелюють до цінностей праці, заперечують експлуатацію, прагнуть до соціальної рівності й агресують свою ідеологію робітничому класові, називаються „лівими”. Основними різновидами лівого екстремізму є анархізм та троцькізм. А „праві” – це такі рухи, які адресують свою ідеологію власникам засобів виробництва, орієнтуються на приватну власність, соціальну нерівність. Їх яскравим прикладом є фашизм.

Фашизм (від лат. fasio – пучок, зв’язка, об’єднання) - це правоекстремістський політичний рух, який виник у країнах Західної. У політичній доктрині фашизму індивід-це ніщо. Він має „розчинитись” у вищій силі нації та відчувати гордість від участі в ній. В основі фашистського світогляду – ідея расизму: власне люди – це тільки німці, арійці; „надлюдина” ж тільки одна – це фюрер; решта світу, не німці – це складова тваринного світу, „недолюдки”.

Анархізм (від грец. аnarchia-безвладдя) – це ідейно-політична течія, яка проголошує своєю метою знищення держави й заміну будь-яких форм примусової влади вільною і добровільною асоціацією громадян. Залежно від пропонованих різних шляхів досягнення цілей у ньому розрізняють три основних напрями: анархо-індивідуалізм, анархо-комунізм та анархо-синдикалізм.

Троцькізм - ідейно-політична доктрина, виник на початку ХХ ст. в російському робітничому русі як критика ленінської концепції революції і пролетарської держави. Основу ідеології та практики троцькізму складає ідея перманентної революції, тобто ідея про те, що соціалістична революція з однієї країни має бути експортована в інші країни, що й призведе до початку світової революції.

109. Покажіть, як здійснюється взаємовплив різних політичних ідеологій: лібералізму, консерватизму, комунізму, соціал-демократизму, фашизму, анархізму.

Будь-яка ідеологія прагне спричинити найбільший вплив на маси, і тому різні ідеології стикаються в боротьбі за масову підтримку, конкурують між собою, намагаються відтиснути одна одну на узбіччя суспільного життя. Проте взаємовідносини різних ідеологій неможливо звести тільки до боротьби. Між ними проходить як би постійна дискусія з приводу тих чи інших суспільних проблем, в якій відбувається і їх взаємовплив, взаємозабезпечення. Розгляд еволюції основних доктрин дає можливість зробити висновок про їх взаємозближення щодо розуміння закономірностей суспільного розвитку, принципів і форм організації суспільного життя, місця і ролі держави в суспільстві, відносин між особою, суспільством і державою.

Так, наприклад, у ХХ ст. відбулось істотне зближення лібералізму й соціал-демократії. Ліберали визнали необхідність втручання держави в економічну та соціальну сфери. В їх систему цінностей увійшли соціал-демократичні ідеї соціальної захищеності і справедливості, які передбачають перерозподіл доходів від багатих, на користь малоімущих (неолібералізм). Таким чином, ліберали визнали, що держава повинна бути не лише правовою, а й соціальною - дбати про добробут усіх громадян.

Що стосується взаємовідносин соціал-демократів, лібералів та консерваторів, то потрібно підкреслити, що із соціалістичної ідеології соціал-демократів поступово зникали твердження про неприйнятність приватної власності і ринкової конкуренції, що зближує її з лібералізмом та консерватизмом. Що стосується сучасного консерватизму, то він зблизився з класичним лібералізмом як реакція на неолібералізм, тобто зміщення лібералізму в бік соціалізму.

Сучасні комуністи відмовились від насильницького захоплення влади, визнали допустимість у суспільстві приватної власності, ринкових відносин.

Фашизм та анархізм також не є випадковими доктринами. Адже анархізм є крайньою формою протесту проти насильницької, примусової ролі держави. Концепції правової держави і громадянського суспільства, як відомо, також спрямовані на обмеження свавілля держави. Що стосується фашизму, то він є результатом глибокої і затяжної суспільної кризи, результатом приниження національної гідності народу. Тому ті сумні кроки, які дав людству фашизм, потрібно постійно враховувати політикам усіх ідеологічних спрямувань.