74. Назвіть та поясніть концепції витоків політичного лідерства.

1.Теорія рис (Є. Богардус, Ф. Гальтон) пояснює природу політичного лідерства видатними особистісними (психологічними і соціальними) рисами людини, які рано чи пізно приводять її до влади. Серед цих специфічних рис – розвинений інтелект, сила волі, цілеспрямованість, організаторські та ораторські здібності, компетентність, готовність брати на себе відповідальність тощо. Перелік та ієрархія соціальних якостей лідера змінюються.

2.Ситуативна теорія (В. Даль, Р. Согділл, Т. Хілтон, ін) обґрунтовує ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов. За цією концепцією причина лідерства полягає не в індивіді та притаманних йому рисах, а в тій ролі, яку він має виконувати за конкретних обставин. Саме обставини визначають вибір лідера та його поведінку. Особа, що є лідером в одній ситуації, зовсім необов’язково буде ним в іншій.

3.Концепція визначальної ролі послідовників (конституентів) (Ф.Стенфорд, Д. Рісмен) трактує лідерство як особливий вид стосунків між керівником і послідовниками. Феномен лідерства пояснюється наявністю у лідера послідовників, а в ширшому плані – конституентів, тобто всіх суб’єктів політики, які взаємодіють з лідером і впливають на нього: активістів, прихильників, виборців тощо. Причина лідерства, отже, корениться не в самому лідері, а в психології і запитах його послідовників. Хоча прихильники даної концепції водночас вважають, що визначальна роль оточення справляє на лідера негативний вплив, примушуючи його йти на поводу у натовпу. У цьому вони вбачають основну причину відсутності у наш час таких видатних особистостей, які діяли в минулому.

4.Психологічна теорія (З. Фрейд, Г. Лебон, Є. Фромм, Т. Адорно) пояснює причини лідерства особливим психологічним складом лідера. В її основі – ідея того, що в основі суспільного життя лежить людська психіка, яка є керівною і визначальною щодо інших явищ людського буття. Людина за свою природою є егоїстичною і владолюбною, вона прагне до панування над іншими. Її дії визначаються волею до влади (Ф. Ніцше), підсвідомими сексуальними інстинктами (З. Фрейд), іншими психічними мотивами. Слідом за З. Фрейдом деякі дослідники вважають лідерство виявом невротичного стану особи лідера і навіть певним видом божевілля.

5.Реляційна теорія враховує і риси лідера, і сподівання його послідовників, особливості реальних умов їхньої діяльності. Її прихильники беруть до уваги чотири параметри: 1) особистісні риси й мотиви лідера; 2) уявлення послідовників про лідера; 3) характеристики ролі лідера; 4) офіційний та правовий контекст, в якому взаємодіють лідер та послідовники.

Очевидно, що кожна з концепцій витоків політичного лідерства не заперечує, а доповнює інші, розкриває якусь сторону цього суспільного феномену. Лідерство є одночасно і функцією ситуації, і породженням послідовників, і результатом наявності в особі лідера певних соціальних і психологічних рис.

101. Дайте визначення політичного лідера. Здійсніть порівняльну характеристику політичного лідера та керівника.

В суспільному житті минулого, сучасного і майбутнього завжди, а в так звані непевні часи розвитку особливо важливу роль відіграє політичне лідерство й лідер(англ. Leader - провідник), чия діяльність істотно впливає на життя соціуму, на зміни, які відбуваються в країні. Проте впродовж десятиріч у нас навіть саме поняття „лідер” ігнорували настільки, що енциклопедичні словники (1959 та 1980 років видання) дають інформацію про нього як про керівника політичної партії, громадської організації. Однак немає жодних підстав вважати політичними лідерами лише керівників політичних партій і громадських організацій. По–перше, тому, що політичне лідерство виходить за межі політичних партій і громадських організацій і може існувати в неформальних об’єднаннях, на місцевому, регіональному й загальнонаціональному рівнях, причому незалежно від партійності лідерів. По-друге, тому, що далеко не всі громадські організації є суб’єктами політики ,а їхні керівники – політичними лідерами.

З’ясуємо співвідношення між лідерством і керівництвом у політиці. На рівні повсякденної свідомості ці поняття, як правило, ототожнюються, але на рівні наукового аналізу їх прийнято розрізняти. Керівництво й лідерство розрізняються мірою використання авторитету. Так, керівник має регламентовані права та обов’язки по відношенню до решти членів групи, проте його повноваження залишаються незмінними. Політичний керівник, який не користується авторитетом, не є лідером, хоч би яку високу посаду він обіймав.

Лідер же може і не мати статусу керівника, але він – обов’язково особистість, індивідуальність, яка має вплив особистого авторитету на свідомість і поведінку певної спільності людей на базі їхніх цінностей і норм життєдіяльності. Неформальний лідер має більше шансів, ніж інші, бути вибраним чи призначеним на посаду керівника.

Політичне лідерство – це не просто той чи інший лідер, який діє у владних відносинах, і навіть не їх сума, а найважливіша суспільна інституція, такий стан взаємовідносин у суспільстві, коли координація і планування публічної діяльності є прерогативою однієї людини або групи осіб.