74. Назвіть найоптимальніші варіанти поєднання основних форм державного правління (президентської і парламентської) та основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної).

Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіанта­ми є поєднання президентської форми правління з мажори­тарною виборчою системою відносної більшості, а парла­ментарної форми правління – з пропорційною виборчою системою. Останній варіант існує у більшості країн Західної Європи, крім Великобританії і Франції. Поєднання прези­дентської форми правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демокра­тичних інститутів.

74. Назвіть та поясніть концепції політичної культури.

Термін “політична культура” впровадив І. Г. Гердер, а концептуальне осмислення цього феномена почалося з 50-х років ХХ ст. і пов’язується насамперед з іменами американських вчених Г. Алмонда і С. Верби. Вони започаткували психологічний підхід до розуміння політичної культури як сукупності психологічних орієнтацій людей щодо політичних об’єктів, тобто обмежили політичну культуру лише сферою політичної свідомості.

Інші науковці: Ф. Карр, М. Бернстейн, Д. Гарднер, Ю. Топномиров, що репрезентують соціопсихологічний підхід до політичної культури, розуміють її як матрицю з установок ( ставлення суб’єктів до політичних явищ ) і поведінки людей, як спосіб політичної поведінки соціальної групи і як природу політичних вірувань та вартостей її членів.

Оригінальне визначення політичної культури давав український політичний мислитель В. Липинський у праці “Листи до братів – хліборобів”. Політична культура, на його думку, це політична творчість ( практика ) на основі політичної науки ( теорії ) з поправкою на національний характер, в якому проявляються пам’ять, воля, інтелігентність нації.

Крім вказаних, існують ще й інші концепції політичної культури. Так, згідно комплексного ( узагальненого ) підходу ( Р. Такер, Д. Мервік, та ін. ) політична культура – це все, що відбувається в політиці, тобто це і політичні інститути, і політичні відносини, і усі політичні дії тощо. В даному випадку політична культура або ідентифікується з політичною системою, або зводиться до політичних відносин.

Згідно евристичної теорії ( С. Хантінгтон ) під політичною культурою розуміють гіпотетичну нормативну модель бажаної поведінки.

Аксіологічний ( ціннісний ) підхід ґрунтується на розрізненні цінностей вищого порядку, які і відносяться до культури, і звичайних, рядових цінностей, які характеризують не культуру, а цивілізацію. При цьому „ бінарний” варіант включає в політичну культуру як позитивні, так і негативні цінності, а „прогресивний” варіант характеризує її тільки як сукупність позитивних політичних цінностей.

Об’єктивістське ( нормативне ) трактування ( Л. Пай, Д. Пол ) політичної культури виходить з того, що остання – це сукупність прийнятих політичною системою норм і зразків політичної поведінки.

Семіотичний ( знаковий ) підхід до розуміння політичної культури виступає, на думку вітчизняного науковця О. Рудакевича, найширшою теоретико – методологічною платформою, що інтегрує можливості й здобутки інших підходів. О. Рудакевич вважає, що будь – яка культура ( правова, екологічна, виробнича ) має діяльнісно – знакову природу. Тобто цінності та ціннісні орієнтації, стереотипи мислення і поведінки, ідеологічні концепції та моделі функціонування політичних інститутів, політичні символи та інші елементи політичної культури є тими політичними знаками, які вироблені в процесі політичної діяльності і в яких зосереджена життєво важлива інформація.