74. Дайте визначення політичної культури та назвіть її основні елементи.

Термін “політична культура” впровадив в науковий вжиток німецький мислитель епохи Просвітництва І. Г. Гердер ( 1744 – 1803 ), а концептуальне осмислення цього феномена почалося з 50-х років ХХ ст. і пов’язується насамперед з іменами американських вчених Г. Алмонда і С. Верби

Політична культура – це сукупність усталених позицій, установок, уявлень, переконань, цінностей ( загалом стійких форм політичної свідомості ), зразків політичної поведінки, політичних символів, моделей функціонування політичних інститутів.

З наведених визначень політичної культури можна виділити основні елементи її структури. Ними є: політична свідомість ( її складають знання, уявлення про політику, оціночні думки про те, наприклад, як повинні функціонувати владні структури, почуття, настрої, усвідомлення наявних суспільних потреб і пов’язування їх реалізації з діяльністю політичної влади тощо ) і політична діяльність ( стереотипи, зразки політичної поведінки соціальних суб’єктів у політичній діяльності, норми та принципи цієї діяльності, якість політичних відносин, наявні політичні символи, способи функціонування політичних інститутів ) у найбільш поширених, типових їх виявах.

74. Які типології політичних культур поширені в сучасній науковій літературі?

У середині ХХ ст. американськими вченими Г. Алмондом і С. Вербою запропоновано три “чистих типи” політичної культури на підставі включення людини в політичні процеси: патріархальну, підданську та активістську.

Сполучення цих “чистих типів”дає кілька змішаних типів політичної культури, які й функціонують реально у політичному житті: патріархально – підданська, піддансько – активістська і патріархально – активістська. Вищим з них вважається авторами цієї типології так звана громадянська культура, в якій переважає активістська політична культура із збереженням елементів патріархальної та підданської культур.

Розгорнуту класифікацію історичних типів політичної культури запропонував польський вчений Є. Вятр. Вчений виділяє такі типи політичної культури, як: традиційний, масовий (буржуазно – демократичний) і соціалістичний. Тип традиційної політичної культури відповідає рабовласницькому і феодальному суспільствам і має три різновиди: 1) племінну політичну культуру( характеризується значною владою віча та істотними обмеженнями влади вождя); 2) теократичну культуру (тут володар є Богом або намісником Бога, і його влада обмежується лише тим, як розуміється воля Бога ); 3) деспотичну культуру (володар є паном над усіма підданими, їх власником, його влада є абсолютною, нічим не обмеженою ).

Масова або буржуазно – демократична політична культура з’явилася з утвердженням буржуазного ладу. Це культура широких верств населення. Вона також виступає у своїх різновидах: 1) демократична культура як основний тип ( висока політична активність громадян, їх включення в політичну систему; визнання їхніх громадянських прав і свобод; контроль громадянами уряду; панування закону, а не людей чи їх волі ) – в цілому це культура громадянського суспільства правової держави; 2) автократична культура як другорядний тип ( ідеалом її є сила і неконтрольована влада, що виключає демократичні права і свободи громадян). В свою чергу автократична культура поділяється Є. Вятром на авторитарну ( не передбачає активної участі мас в політичному житті ) і тоталітарну ( характеризується об’єднуючою роллю культу лідера, сильною владою з активним залученням громадян до політичного життя, але відповідно до встановлених лідером принципів ).

Політична культура соціалістичної демократії - це різновид тоталітарного типу політичної культури в сучасній інтерпретації.

Можливі й інші типології політичної культури. Так, за суб’єктом розрізняють політичні культури особи, соціальної спільності, суспільства в цілому: за ознакою ступеня консенсусу (згоди) між членами суспільства стосовно до основних політичних цінностей виділяють: фрагментарна (наявність різних, а тим більше протилежних політичних культур містить у собі загрозу втрати спільних ідеалів і цілей, переважання часткових інтересів над загальнонаціональними, дестабілізації політичної системи ) та інтегрована (коли дуже мало людей ставлять під сумнів загальноприйняті уявлення про функціонування політичної системи суспільства).

Залежно від глибини зв’язку з зовнішнім середовищем: замкнуті (орієнтовані на власні уявлення про політичне життя, свої національні традиції та звичаї і характерні для країн Сходу ) та відкриті ( також зберігають свої традиції, цінності, норми, але й проявляють інтерес до інших моделей політичного устрою, інших політичних ідей ). В рамках кожної національної політичної культури розрізняють елітарний (культура політичної влади, інших активних учасників політичного процес) та масовий (культура підданих або рядових громадян держави ) типи. За ознакою розвиненості політичних структур виділяють двопартійний , монопартійний, багатопартійний та перехідний типи політичної культури, а за типом поведінки у конфліктних ситуаціях - конфронтаційний, консенсуальний, компромісний типи політичної культури.

Залежно від основних механізмів соціального регулювання, якими виступають ринок і держава розрізняють ринкову і етатистську політичні культури. Ринкова політична культура орієнтована на конкурентну боротьбу як універсальний принцип суспільного розвитку, в тому числі політичних інститутів і відносин, передбачає здійснення політичних функцій на основі ініціативи, спонтанності і безпосередності, високо ставить цінність вибору. Тому ринкова політична культура є антибюрократичною культурою.

Етатистська політична культура розглядає державне регулювання як основний засіб розв’язання політичних проблем і контролю над політичними процесами, а тому є бюрократичною культурою. Вона орієнтована не на вибір, а на наперед поставлені цілі ( державою, партією ), згідно з якими здійснюється регулювання соціальних і політичних процесів.