13.Німецька класична філософія. І.Кант:критичність трансценденталізм.

Німецька класична філософія XIX століття не тільки підвело підсумки розвитку європейської думки, але і запропонувала свої шляхи і методи рішення традиційних проблем буття, співвідношення світу і людини, теорії пізнання, моральності. Особливо плідні ідеї висловлювалися німецькими філософами в області розвитку. Були систематизовані попередні погляди і положення з питань протиріччя, взаємоперехіда протилежностей, створена цілісна теорія загального зв'язку і розвитку — діалектика. Велике значення, у розглянутий період, надавалося однієї з фундаментальних проблем раціоналізму — тотожності об'єкта і суб'єкта. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель через діалектику суб'єктно-об'єктних відносин розглядали і вирішували онтологічні, гносеологічні, ціносно-смислові й інші питання філософського знання.

Критична теорія пізнання:Основну увага філософ зосередив на критичному аналізі пізнавальних здібностей людини, на розробці відповідної теорії пізнання. Під впливом скептицизму та емпіризму Юма, Кант ввів у філософію поняття про негативні величини, висміяв захоплення сучасників містикою і "духобаченням". У цей період він надає великого значення використанню у філософії досвідченого знання. Кант розширює рамки критичної філософії: принципи, знайдені в теорії пізнання, застосовує в соціальних сферах. Знайдена істина піддається багаторазовій перевірці, витримавши яку отримує додаткове обгрунтування, а не витримавши, заміняється новою, що піддається, у свою чергу, перевірці, уточненню й удосконаленню.

Трансцендентальна логіка. Питання про можливість апріорних синтетичних суджень у філософії ("метафізиці") Кант пов'язує з дослідженням властивостей розуму. Він розглядає розум як здатність створювати умовиводи, що призводить до виникнення ідей. За Кантом, "ідеї" — поняття про незаперечне. Розум створює три головні ідеї: І) ідею про душу як цілісність всіх психічних явищ; 2) ідею про світ як цілісність нескінченного ряду причиново зумовлених явищ (причин і наслідків); 3) ідею про Бога як причину усіх причиново створених явищ. Однак спроба розуму дати вичерпну відповідь про те, що є світ як ціле, призводить до суперечності. А саме: можна довести, що світ не має початку в часі, не має обмежень в просторі. І можна довести, що світ почав існувати лише з якогось моменту часу, що світ обмежений просторово. Кожна зі схем доведення буде логічно істинною. Такі суперечності, як виявив Кант, виникають у розумі з необхідністю. А це свідчить, що розум сам по собі має суперечливий характер. Кант пропонує розділити логіку на два типи — загальну логіку і трансцендентальну логіку. Загальна логіка досліджує форми поняття, судження, умовиводу, повністю абстрагуючись від питання про зміст, який мислиться за допомогою тієї чи іншої форми думки. Трансцендентальна логіка звертає увагу на те, що надає знанню апріорного характеру, створює можливість виникнення загальних і необхідних істин.

14.Німецька класична філософія. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха

Німецька класична філософія XIX століття не тільки підвело підсумки розвитку європейської думки, але і запропонувала свої шляхи і методи рішення традиційних проблем буття, співвідношення світу і людини, теорії пізнання, моральності. Особливо плідні ідеї висловлювалися німецькими філософами в області розвитку. Були систематизовані попередні погляди і положення з питань протиріччя, взаємоперехіда протилежностей, створена цілісна теорія загального зв'язку і розвитку — діалектика. Велике значення, у розглянутий період, надавалося однієї з фундаментальних проблем раціоналізму — тотожності об'єкта і суб'єкта. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель через діалектику суб'єктно-об'єктних відносин розглядали і вирішували онтологічні, гносеологічні, ціносно-смислові й інші питання філософського знання.

З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення ма­теріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не ство­рена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна, перекручена свідомість. Він не прос­то відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Феиєрбаха – це ні­би справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була по­слідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах – мате­ріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст.

Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існува­ла на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Феиєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була ан­тропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка пов­ністю залежить від природи, «панує» над природою «шляхом поко­ри її», в той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.