47.Принципи діалектики. Історизму, детермінізму,системності.

Принципи діалектики — це її вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають підвалини буття й пізнання, виражають їх найфундаментальніші особливості й відношення; виконують нормативну і регулюючу функції, орієнтуючи і спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.

До основних принципів діалектики відносять принцип розвитку й принцип взаємозв'язку. Принцип взаємозв'язку вказує на те, що все в світі перебуває в постійному взаємозв'язку. Зміст цього принципу виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування.

Відношення бувають як єдністю взаємозв'язку, взаємоо-бумовленості, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв'язки виражають єдність і багатоманітність світу. У них знаходить свій вираз матеріальна єдність світу. Завдяки зв'язкам можливе безмежне пізнання світу. Вирваний із зв'язків предмет перестає бути собою.

Зв'язки завжди розуміються в єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Самі зв'язки теж слід розглядати в розвитку, які проявляються і між речами, і між стадіями самої речі, мають нескінченну якісну різноманітність, специфіку. Вони проявляються: між формами існування матерії; між формами руху матерії; між структурними рівнями матерії; між предметами і явищами в межах однієї форми руху. Вони залежать від характеру відношень між об'єктами, а тому мають такі форми: внутрішні й зовнішні; прямі й непрямі; суттєві і несуттєві; стійкі й нестійкі; безпосередні й опосередковані; необхідні і випадкові; одиничні й загальні і т.д.

Принцип історизму - будь-яке явище, факт, ідея можуть отримати справді наукову оцінку тільки тоді, коли їх аналізують у контексті певної епохи і теоретичної системи.

Принцип детермінізму - науковий підхід, згідно з яким усі спостережувані явища не випадкові, а мають певну причину.

Принцип системності служить підставою системного підходу для вивчення складних технічних, біологічних та соціальних систем. При системному підході уявлення про цілісність системи конкретизується поняттям зв'язку, яка забезпечує упорядочності системи.

48.Принципи,закони і категорії філософії.

Категорії - це форми відображення в думці універсальних законів об'єктивного світу, це наукові фундаментальні поняття, посеольку на них спирається весь пізнавальний процесс.категоріі активно використовуються у всіх сферах наукового пізнання. Оскільки філософські категорії отражеют єдиний і неподільний світ, то разом узяті вони утворюють певну систему понять. Можна виділити кілька рядів (сукупностей категорій): універсальні (відображають зовнішній світ як єдине і динамічне ціле - буття, матерія, час), приватні (відображають окремі сфери, грані світу - суспільство, людина, пізнання)

Будучи результатом відображення об'єктивного світу в процесі його практичного перетворення, категорії стають засобом пізнання дійсності з метою її подальшого більш широкого і більш глибокого перетворення. Отже, категорії грають велику методологічну роль у науці. Без них взагалі неможливо наукове мислення ні в одній галузі знання.

Класифікація філософських категорій. Перша група (виражають спрямованість пізнає суб'єкта на об'єкт пізнання - буття, матерія, час, причина), друга (висловлюють духовний світ людини як істоти розумної і творчого - мета, ідеал, віра, надія, смерть), третя (висловлюють однакову анпрвленность на об'єкт (світ) і суб'єкт (людина) - істина, оману, діяльність, працю. Техніка).

Принципи:

-Конкретність істини або ж заперечення існування абстрактності І. означає, що істина пов'язана певними умовами, в яких знаходитиметься об'єкт, відображає суворо певні сторони об'єкту і т.д.

-Діалектика абстрактного і конкретного - це типовий випадок діалектичної єдності, взаємопереходу протилежностей.

-Принципи розвитку об'єктивного світу повинні розглядатися в тому їх вигляді, в якому вони протікали в дійсності. Будь-який предмет, будь-яке явище можна зрозуміти і правильно оцінені тільки за умови розгляду їх у конкретних історичних умовах, в історичних логічних зв'язках з іншими явищами і предметами

Закони філософії є концентрованим змістом розвиненою філософської системи. Вони відображають ступінь зрілості філософії і можливість достовірного відображення нею дійсності, як ступінь відповідності прийнятих постулатів і випливають з них наслідків. Не в кожній сучасній філософській системі є філософські закони, у деяких філософських побудовах через відсутність адекватної філософської логіки обмежуються тільки принципами.

Під законом у філософії розуміється узагальнене відображення об'єктивних зв'язків і відносин речей, що дозволяє описати суттєві, що повторюються при певних умовах властивості явищ і процесів. Філософські закони відрізняються тим, що вони застосовні до об'єктів і носіям будь-якого виду, а тому дійсні в кожній конкретній науці. Спільність і універсальності законів філософії випливає зі способу їх побудови - вони формулюються з використанням філософських категорій, які є найзагальнішими одиничними поняттями мислення.

49.Природа. Людина. Практика. Діалектика опредмечування і розпрелмечування.

У широкому розумінні природа — органічний і неорганічний матеріальний світ, Всесвіт, у всій сукупності і зв'язках його форм, що є об'єктом людської діяльності і пізнання, основний об'єкт вивчення науки, включно з тим, що створене діяльністю людини. У вужчому розуміння природа — те, що не створене людською діяльністю. В цьому розумінні природне протиставляється штучному, як наприклад природний інтелект протиставляється штучному інтелекту, або природний шовк, штучному шовку.

Людина – як істота, продукт природи і суспільства. Людина – особливе тіло, яке має сутнісні сили, здатність до мислення, волі, емоцій, почуттів, творчості, діяльності. Людина в процесі соціалізації освоює культури і на основі цього реалізуються її сутнісні сили. Людина має свої потреби. Задовольнити свої потреби самотужки людина не може. Об’єктивно людина змушена вступати у відносини із собою подібними.

Індивідуальні потреби людей. У кожного потреби спрямовані в іншій бік. Але це не хаос. Там, де стріли перетинаються – спільне. Людина віддає частину своєї свободи, вступаючи у відносини з іншими. Є потреби, що перетинаються у декількох людей, а є – у всієї соціальної групи.

Практика - це діяльність , за допомогою якої людина змінює , перетворює світ . Людина , як суспільна , матеріальна істота , що наділена свідомістю , змінює дійсний світ у трьох вимірах:1)матеріально;2)на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин;3)свідомо . Поза цими моментами неможливе людське перетворення світу , але кожний з них , узятий розрізнено , або просте перерахування їх не вичерпують сутності практикии як філософської категорії. У цьому плані можна виділити особливу групу предметних дій, суб'єкт яких чинить матеріальний вплив на оточуючий світ: людина змінює фізичну форму процесів і явищ природи, створює нові речі чи суспільні інститути, змінює об'єктивно існуючі різноманітні форми колективного життя, економічні, правові, політичні та інші структури відповідної системи суспільних відносин. Саме такі свідомі, доцільні, цілеспрямовані дії, що мають предметну, матеріальну визначеність, включаються в поняття "практика".

Завдяки реалізації механізму “соціальної спадковості”, коли кожне нове покоління засвоює набуті попередньою люд­ською діяльністю знання, вміння, навички, цінності, відбу­вається залучення нових поколінь до досягнутого на певно­му історичному етапі рівня розвитку культури, що філософ­ською мовою визначається як розпредмечування діяльності і культури. Воно передбачає включення до своєї безпосеред­ньої діяльності вже існуючого масиву культури, занурення суб'єкта діяльності у буття культури. Однак людина не ли­ше засвоює вже набуте в культурі, а й створює нові, власні матеріальні й духовні цінності - бере участь у процесі опредмечування культури. Новостворені цінності, забезпечу­ючи буття культури, розпредмечуються в діяльності вже на­ступних поколінь. Тому в людській діяльності опредмечу­вання означає етап творення, творчості, а розпредмечування - етап навчання, оволодіння, засвоєння. Діалектика цих етапів (опредмечування - предметність - розпредмечування) ілю­струє процес саморуху культури, розкриває її сутність як саморозвитку людини - суб'єкта культурно-історичного про­цесу.