09.Західна філософія хх ст. Проблема ірраціонального. «Філософія життя» ф.Ніцше

До середини XIX ст. західноєвропейська філософська думка опинилася в глибокій кризі. Він був обумовлений в першу чергу розкладанням гегелівської філософської школи і у меншій мірі торкнувся ірраціоналізм і позитивізм, які набули широкого поширення у Західному світі XX століття.

XX століття на Заході стало століттям неопозитивізму і прагматизму (позитивізму), філософії життя, психоаналізу, неофрейдизму і екзистенціалізму (ірраціоналізму).

«Філософія життя» придбала самостійне значення як досить широке філософське протягом під кінець XIX століття. Це світогляд спирається не на абстрактне пізнання світу, а на філософствування, що випливає з повноти переживання життя, де центром роздуми є людина. Основи даного навчання були закладені Артура Шопенгауера.Фрідріх Ніцше в своїх початкових роботах розвивав погляди Шопенгауера, проте пізніше відмовився від його ідей, ставши автором філософії «надлюдини».

Подібно Шопенгауером, Ніцше розглядає світ як продукт волі. Однак він відмовився від єдності волі, вважаючи що світ - продукт зіткнення воль різних центрів сили.

Світ, згідно з Ніцше, не єдиний. Воля (волі) конструюють світ, всі крім волі - фікція. Матерія, рух і т.п. - Це фікція. У світі немає речей. Якщо усунути що вноситься нами самими поняття - числа, діяльності, руху, сили, «то речей не буде, а залишаться динамічні кількості, що знаходяться в деякому відношенні з усіма іншими динамічними кількостями». Ніцше заперечував об'єктивність руху і розвитку світу, самовдосконалення світу - «світ не розвивається від нижчого до вищого» - і людини - «людина як вид не прогресує».

Ніцше проти заперечення волі. Життя - «воля до влади». Воля - засіб досягнення влади, чия функція «акумуляція сили». Ніцше вважає, що свобода повинна бути завойована особистістю самостійно в цьому світі, в цій реальності. Він заперечує моральне прозріння і надіндівідуальное простір. Необхідно долати в собі всі «людське», тому що мораль - колективно-егоїстичний спосіб виживання слабких, не здатних самостійно боротися людей. Не тільки мораль, навіть інтелект шкідливий, тому що домінування інтелекту паралізує «волю до влади».

Ірраціоналізм— філософські течії, що проголошують верховенство почуттєвого начала і роблять його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняття.

На противагу філософській класиці, що висунула на перше місце розум і раціональність та поставила в якості основної мети виявлення внутрішньої логіки процесів, посткласична філософія знаменує собою відмову від визнання розумних підстав дійсності і висуває на перший план ірраціональний момент. Хоча певні ірраціональістичні тенденції можна простежити протягом тривалого розвитку філософії, сам термін «ірраціоналізм», відносять все-таки до філософських напрямків кінця 19-го — початку 20 століть.

10.Києво-Могилянська академія як осередок розвитку філософії в Україні.

Важливу роль у розвитку науки і культури відіграла Києво-Могилянська академія, яка виступила водночас провідним центром філософської думки України другої половини ХVІІ та ХVІІІ ст. Виконавши свою справу у розвитку освіти, грамотності, братські школи вже не могли задовольняти зростаючі вимоги, тому, змушені були поступитися таким навчальним закладом, які були б на рівні західноєвропейських. З цією метою митрополит Київський і Галицький П.Могила створює 1631 року вищу Лаврську школу, яка після злиття з Київською братською школою 1632 р. Перетворюється в Київську колегію і досить скоро стає загальновизнаною. Починаючи з 30-40-х рр. Київська колегія визнається в культурних колах України й за її межами вищою школою й починає іменуватись як колегією, так академією.

За короткий час Києво-Могилянська академія стала навчальним закладом європейського типу, міжнародним освітнім центром. Не лише молодь України, а й зарубіжних країн йшла в Київ “по науку”. Своїм важливим завданням вчені Академії вважали якомога більше молоді залучити до навчання, бо освіта є запорукою розкріпачення особистості й суспільного прогресу.

З метою дати різнобічну освіту тут навчали різних мов, серед яких були старослов’янська й українська. Велика увага приділялась поетиці, риториці, світовій літературі, філософії, богослов’ю.

В Академії процвітали наука і мистецтво. Саме в ній були започатковані основи вітчизняної філософії, знайшли тут свій початок і природничі науки, астрономія, вища математика. Будучи визначним центром Просвітництва, Києво-Могилянська академія піднесла на високий щабель значення науки, освіти в громадському житті, поширювала їх серед народу.

Підкреслюючи просвітницьке значення Києво-Могилянської академії, варто зазначити, що в цій справі видатну роль відіграли вчені-професори Академії, які вели філософські курси. Філософський курс в Академії був досить змістовним і поділявся на три частини філософія мислення (логіка; філософія природна, або фізика; філософія божественна, або метафізика. Своєрідні риси барокового мислення яскраво відобразились у філософських курсах, які читались у Києво-Могилянській академії.

Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу з працями грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалася 2-3 роки, при чому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислітелів, як античності,середньовіччя ,так і Нового часу.