01.Свідомість людини як діалектичне співвідношення обєктивної й субєктивної реальності.Структура свідомості.Свідоме і несвідоме.Самосвідомість.

Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

Свідомість предметна: в процесі своєї діяльності людина виділяє предмети цієї діяльності як об'єктивну реальність, яка їй (людині) відносно протистоїть, спрямовує на них свою увагу, спрямовує до них (проектує на них) свої відчуття, сприйняття, уявлення, поняття (скажімо, моє відчуття червоного кольору я безпосередньо пов'язую з предметом, який діє на мій зір, як його властивість

Свідомість є особливою здатністю людини творити суб'єктивні образи об'єктивного світу, активно й ціле­спрямовано перетворювати світ відповідно до своїх по­треб та інтересів. Свідомість — це феномен, породжений як тілесною природою людини, так і способом їїжиттє­діяльності, суспільною організацією, здатністю до пошу­ку сприятливих умов для свого існування.

Самосвідомість, як і свідомість загалом, формується у процесі предметної діяльності й спілкування: кожна людина усвідомлює себе, своє "Я", ніби дивлячись на інших людей, як у "дзеркало". Вона починає дивитися на себе, оцінювати себе "очима інших", але згодом також й інших оцінювати "через себе", тобто з точки зору своєї власної, виробленої і усвідомленої нею позиції. Отже, здатність роздвоюватися в собі (в нормі зберігаючи єдність особистості), вести внутрішній діалог із собою, ставитись певним чином до самого себе зумовлена суспільною сутністю людини.Самосвідомість включає самовизначення, саморегулювання, самоконтроль, що необхідне і в предметній діяльності, і в спілкуванні з іншими людьми, самооцінку, зокрема моральну, яка проявляється в суто людському феномені совісті. 

Структура свідомості. Свідомість людини – складне і багатогранне явище. Свідченням цього є її структура. Враховуючи вищевикладене, до неї необхідно включити такі елементи: а) психічне (несвідоме, підсвідоме); б) самосвідомість (оцінка самого себе, самоконтроль); в) мислення (абстрагування, пізнання, мова); г) цілепокладання (постановка людиною цілей, передбачення їх результатів, прогнозування); світогляд (синтетичний показник рівня свідомості).

У структурі свідомості особливе місце займають свідоме і несвідоме. Питання про їх співвідношення завжди хвилюва­ло людину і людство, тому що від відповіді на нього залежить саме розуміння того, що людина може зробити цілеспрямова­но, і те, чого людина не може зробити або робить це не по-людському, як і будь-яка інша жива істота.

02.Антична філософія.Стихійна діалектика грецьких матеріалістів.

Початок розвитку європейської філософії було покладено в Древній Греції в 5 - 4 ст. до н. е.. Вона виникла й розвивалася в тісному зв'язку з зачатками конкретних знань про природу.Перші давньогрецькі філософи були одночасно і натуралістами. Вони робили спроби науково пояснити походження Землі, Сонця, зірок, тварин,рослин і людини. Ними були висловлені цікаві ідеї про рух, величиною іформі небесних тіл, про причини сонячних затемнень, про кількість днів на рік і т.д.

Специфікою давньогрецької філософії в її початковий період є прагнення зрозуміти сутність природи, світу в цілому, космосу. Не випадково перша грецьких філософів називали "Фізика". Головний питанням давньогрецької філософії було питання про першооснову світу. І в цьому сенсі філософія перегукується з міфологією, успадковує її світоглядну проблематику. Але якщо міфологія прагне вирішити це питання за принципом - хто народив суще, то філософи шукають субстанціональний початок - з чого все сталося. Разом з початковим матеріалізмом стародавніх греків виникла і розвивалася їх стихійна діалектика,деякі зачатки її виявляються у матеріалістів мілетської школи, особливо яскраво вона представлена у вченні Геракліта. Філософське вчення Геракліта стало одним з кращих досягнень давньогрецької культури. Він виступив на захисті іонійського матеріалізму і стихійної діалектики проти ідеалістичних і антидіалектичних течій. Своє передове філософське вчення Геракліт розвивав у боротьбі проти міфологічного світогляду Гомера і Гесіода, протии ідеалістичних і антидіалектичних філософських вчень Піфагора, Ксенофан,Гекатея.

Гераклітова філософія є вершиною стихійного діалектичного розуміння світу не тільки в досократовій філософії взагалі. Тут мова йде не про цілісну теоретичну систему діалектичного підходу до світу, а швидше про інтуїтивний пояснення сутнісних і в той же час універсальних рис діалектики. І хоча деякіпізніші мислителі глибше, ніж Геракліт, розробили окремі сторонни зародилися концепцій діалектики, але ні в кого з них не було такого універсального погляду, яке було у Геракліта.