03.Взаємозвязок міфології, релігії та філософії

Місце міфотворчості в культурно-історичному процесі різні філософи визначали по-різному. Так, наприклад, Гегель і Маркс вважали, що міф, міфотворчість - це давно пройдений етап культури. З їхньої точки зору міф і філософія були безпосередньо пов'язані в історії лише один раз - у момент виникнення філософії з міфології; надалі їх шляхи розійшлися, вони стали антиподами.  Іншу точку зору висловлювали Дж. Віко і Ф. Ніцше. Вони дотримувалися ідеї циклічного повернення міфотворчості у культурно-історичний процес. Міф був дійсністю, і може бути знову буде, коли всі інтелектуальні можливості будуть вичерпані.

Міф як найбільш рання форма духовної культури людства об'єднував в собі зачатки знань, релігійних вірувань, політичних поглядів, різних видів мистецтва, філософії. Лише згодом ці елементи отримали самостійний розвиток. Міф виступав як єдина, універсальна форма свідомості. Він висловлював світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння епохи, в яку він створювався. У міфологічному свідомості відображене поетичне багатство та мудрість різних народів.

З міфом і міфологією тісно пов'язана і релігія. Їх зміст на початкових етапах розвитку людства багато в чому збігається, оскільки вони обумовлені рівнем освоєння індивідом навколишнього світу, ступенем його залежності від природи і соціального буття. Але міфи, на відміну від релігії, не вимагають віри в реальність уявлень і апелюють не тільки до почуття, але і до розуму.  З згасанням первісних форм суспільного життя міф як особливий щабель розвитку суспільної свідомості зійшов з історичної сцени. Але не припинився розпочатий міфологічним свідомістю пошук відповідей на особливого роду питання - про походження світу, людини, культурних навичок, таємниці народження і смерті - корінні питання всякого світогляду. Їх успадкували від міфу дві найважливіші форми світогляду - релігія і філософія. У пошуку відповідей на світоглядні питання, поставлені міфологією, релігія і філософія обрали різні шляхи.

Релігія - це складне сукупне поняття, що включає в себе певну міфологію, систему догматів, культові й обрядові дії, соціалізовані релігійні інститути, конкретні форми взаємовідносин між віруючими і релігійною організацією та багато іншого. Для кожної релігії всі ці моменти мають своє специфічне смислове найменування, свою історію виникнення та подальшого існування, своє, кожен раз особливе, переломлення через етнічну, національну, класову та індивідуально-особистісну призму. Разом з тим ця проблематика має й інший загальнофілософський аспект, пов'язаний з вивченням різних форм суспільної свідомості.

04.Гносеологія.Загальний зміст і форми пізнавальної діяльності.

Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. . Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм.

Форми та рівні пізнавальної діяльності:

Пізнання людиною світу, формування пізнавальних образів починається з чуттєвого контакту зі світом, з чуттєвого відображення, з "живого споглядання".

Під "живим спогляданням", "чуттєво-сенситивним відображенням" розуміють чуттєве відображення дійсності в таких формах, як відчуття, сприймання, уявлення. Всі ці форми, як і пізнання в цілому, опосередковані та обумовлені практикою, і тому не можуть бути зведені, як це робилось метафізичним споглядальним матеріалізмом, до пасивної чуттєвості ізольованого індивіда. В філософії відзначається, що і чуттєве відображення основою своєю має практичне предметно-чуттєве перетворення суб'єктом світу, освоєння ним матеріальної та духовної культури, результатів попередніх етапів розвитку пізнання.

До більш складних форм пізнання належать:сприймання,уявлення,мислення.