67.Проаналізуйте вислів Геракліта: «в ту же річку вступаємо і не вступаємо. Існуємо і не існуємо»

Бути, за Гераклітом, значить постійно ставати, перетікати з форми у форму, оновлюватися, подібно до того, як та ж сама річка несе нові й нові води. Іншою метафорою буття виявляється у Геракліта горіння, вогонь. Єдине буття немов розгорається безліччю сущого, але й гасне в ньому, так само як і суще, розпалюючись буттям, гасне в його єдності. Ще одна метафора того ж самого - гра: кожен раз нова партія все тієї ж самої гри.

68.Проаналізуйте вислів Декарта: «Мислю, отже існую».

Р.Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Проте свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання, що має підпорядковуватись раціонально математичному мисленню.

Критерій ясності та очевидності приводить Декарта до необхідності доповнити раціоналістичну дедукцію методологією інтелектуальної інтуїції. Раціоналістична дедукція потребує вихідних положень, які вже ні з чого не виводяться, а є самоочевидними. Ці вихідні самоочевидні положення Декарт кваліфікує як інтуїтивні. Прообразом їх є аксіоми математики, зокрема геометрії.

Шукаючи такі самоочевидні вихідні інтуїції, що не викликають ніякого сумніву, Декарт доходить висновку, що в основі їх лежить положення: "Я мислю". Неможливо заперечувати положення "Я мислю", бо заперечення, сумнів теж є проявом мислення. Саме положенню "Я мислю" притаманні ясність та самоочевидність. Далі Декарт робить другий крок: "Мислю, отже існую " ("Cogito ergo sum"). Тобто від здатності мислити переходить до суб'єкта, істоти, яка мислить.

69. Проаналізуйте вислів Канта – «Ми не тому моральні, що віримо в Бога, а тому й віримо в Бога, що моральні».

Бог - "абсолютно необхідна сутність". Щиро вірити в Бога - значить бути добрим і взагалі істинно моральним. У філософії Канта моральне з'єднане з ідеєю божественного. Церква, виходячи з ідеалу віри, є загальне і необхідне моральне з'єднання всіх людей і являє собою царство Боже на землі. Прагнення ж до панування морального світопорядку в земному та чуттєвої життя, є вище благо.

Уявна мораль - та, яка заснована на принципах корисності, приємності, інстинкті, зовнішньому авторитеті і різного роду почуттях.

Про наявність у людини істинних моральних почуттів, моральних почуттів чи достоїнств можна судити по тому, як людина свої приватні інтереси або все благополуччя життя підпорядковує моральному боргу - вимогам совісті.

70. Проаналізуйте вислів Ніцше: «Сильних треба оберігати від слабих».

Найістотніша відмінність між людьми, на думку Ніцше, полягає в тому, що деякі з них від природи слабі, інші сильні знову-таки за природою. Відповідно розрізняється і їх мораль. Сильні ("господарі", по термінології Ніцше) цінують особиста гідність, рішучість, наполегливість, самовпевненість, непохитну волю і невичерпну енергію в досягненні поставленої мети. Слабі ("раби" по тій же термінології) цінують те, що в більшій мірі виражається в їх слабкості - жалісливість, добросердя, альтруїзм, і розсудливість і т.п.

Колись господарі панували в житті. У них була своя мораль, свої поняття і уявлення про добро і зло. Але з часом їх здолали раби, але перемогли вони не силою, а числом. Добром стало признаватися те, що в більшій мірі відповідає їх інтересам; добросердя, любов до ближнього, покірність, доброта - всі ці і ним подібні якості піднесені до рівня чесноти. В епоху після повстання рабів пануючою стала і продовжує залишатися рабська мораль.