18.Предмет і метод філософії, її функції

Предмет філософії можна визначити як „ ...система знань про світ як ціле, універсальну основу світу, місце людини у світі та смисли її існування”. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина - світ”.Особливості предмету філософії:її предмет є історично змінним, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини, уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми здатні окреслити «топографію» людськості, філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої само ідентифікації.Отже, філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та у актуальному стані всі основні виявлення людини як людини.Функції філософії:світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей, пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія оздоблює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань, логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у між індивідуальних та соціально-культурних діалогах, соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію, критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу, виховна — філософія прищіплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів. Усі вищезгадані функції мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення Методи філософських досліджень:Діалектика. Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого -- взаємодія (боротьба) протилежностей. Він найпоширеніший серед філософських методів.Феноменологічний метод. Головним своїм завданням вбачає формування понять, якими оперує філософія. На думку його прихильників, це відбувається шляхом інтуїтивного вбачання (схоплення) сутностей (загального) в одиничному.Трансцендентальний метод. Запроваджений у філософію німецьким мислителем І. Кантом. Суть його полягає в тому, що визначення сущого дається через розкриття суб'єктивних умов (засад) його конституювання (формоутворення).Герменевтика. Цей метод набув значного поширення останнім часом. Він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі з'ясування їх місця та функції в культурі, тобто в контексті культури.

19.Проблема істини у філософії. Характеристики істини. Критерії істини. Діалектика відносної і абсолютної істини.

Поняття "істина" є одним із найскладніших у гносеології, хоча за своїм призначенням воно покликане відображати щось чітке, могутнє і загальнозначуще, те, що всім зрозуміле й показує результат пізнання. Розглядаючи істину як одну з вершин пізнавальної діяльності людини, слід підкреслити той незаперечний факт, що. істина є не просто знанням, а знанням особливим. І ця особливість виявляється передусім у тому, що знання має відповідний рівень осягнення світу в адекватному, тобто відповідному образному розумінні, що найбільш зримо подає дійсність у вигляді образу. Істина — не знання, що відповідає дійсності і містить у собі підтвердження цієї відповідності.

Саме поняття істини встановлює відношення відповідності між нашим розумом і зовнішнім світом, воно фіксує збігання людських уявлень з об'єктивним станом справ. Адже самі собою природні чи соціальні процеси не є істиною, вони є дійсністю, тоді як істина — це характеристика нашого знання про них, тобто відповідність наших знань оточуючому нас світу.

Але людина не може пізнати і все до кінця, тобто пізнання в завершеному вигляді не існує. У проблемі Істини це проглядається як діалектика та антидіалектика абсолютної і відносної істини.

Абсолютна істина — найбільш повне знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності. Іншими словами, абсолютна істина є баченням речі, явища як завершеного процесу. Недосяжна в цьому розумінні, вона є лише метою (чи навіть ідеалом) людського пізнання. Відносна істина — це неповне знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності. Діалектика абсолютної і відносної істини полягає в такому:

• абсолютна істина є сумою істин відносних. Однак це не просте складання істин, а логічно вивершена побудова на основі бачення і визначення взаємозв'язків, взаємодії відносних істин;

• абсолютна істина на певному етапі свого розвитку може перетворитися на відносну, тобто стати частковим, незавершеним знанням.

Критерій істини — термін, який визначає стандарти, правила й процедури, за якими можна було б судити про істинність тверджень. Критерії істини є інструментами верифікації. Розуміння критеріїв істини філософського вчення наріжний камінь в оцінці цього вчення. Правила логіки не можуть самі по собі відрізнити істину від неправди. Філософами пропонуються різні критерії істини, деякі з них очевидні, інші викликають суперечки.Найбільш поширеними критеріями істини є:авторитет,систематичність,загальний консенсус,несуперечливість (проста і строга), відповідність,звичай,емоції,інтуїція,практика