50. Політико-правові вчення у Німеччині у XVIII – XIX ст.

Значний внесок у розвиток політичних ідей лібералізму зробили німецькі мислителі, представники Німецької класичної філософії (ідеалізму). Вони вважали, що в основі всіх знань лежить людська активність, знання мають системність, та все, що є у світі пов’язує розвиток.

Виступали за розвиток реформ та буржуазних відносин, за = гуманізм та раціоналізм; = буржуазну демократію, суспільний прогрес, рівність та свободу особистості, працю на благо суспільства, віру в розум для суспільного прогресу;

= теорію природного права, суспільного договору, поділу влади, всевладдя народу, всесилля розумного закону.

І. КАНТ (1724-1804) вказував, що кожна людина є абсолютною цінністю й не може бути засобом досягнення будь-якої мети. Політика має бути спрямована на досягнення гармонійних цілей та засобів. Особливу увагу приділяв ролі правової держави, що є гарантом свободи особистості.

Г. ГЕГЕЛЬ (1770-1831) розвивав ідеї Канта про правову державу. У праці „філософія права” обґрунтовував, що свобода особистості реалізується через власність, яка має бути закріплена законом. Свобода та приватна власність неподільні. Дав визначення громадянського суспільства, але вважав, що воно не зможе подолати бідність і соціальні суперечності, пов’язані з власністю

50. Основні віхи політичної думки кінця XIX - початку XX ст. (о. Конт, е. Дюркгейм, в. Парето, г. Моска).

Сучасна політична наука почала свій розвиток з кінця 19 ст. і пройшла кілька етапів еволюції:

1. становлення сучасної політичної науки (кінець 19 ст. – кінець 40-р. 20 ст.) – під час якого розроблювалися концепції політичної влади та її соціальних основ. Сформувалися кілька напрямів:

= марксистська теорія політики й соціалістичної ідеології (К.Маркса, Ф.Енгельса), які вважали що = політика є результатом класової боротьби, в її основі лежить економіка, і лише знищення приватної власності та буржуазної держави можуть розв’язати політичні проблеми суспільства побудованого на соціальній рівності.

= соціологічний напрямок досліджував зв’язок політики з соціальними відносинами (О.Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгейм), під час якого впроваджено порівняльно-історичний метод, що допоміг з’ясувати умови функціонування влади, змін політичних режимів та інститутів.

= концепція еліт (В.Парето, Г.Моска), представники якої вважали, що провідну роль у державотворенні має зіграти „політичний клас” (службовці, військове та релігійне керівництво), який сформовано у суспільствах, що досягли певного рівня культурного розвитку, і який має забезпечити керівництво суспільним життям. Відмінності суспільств залежать від якості еліт, обсягу влади, привілеїв, якими вони наділені.

2. Активне розширення сфер політологічних досліджень (40 – 70 рр. 20 ст.) – звернення до проблем лібералізації суспільного життя, концепцій демократії, соціальної політики держави.

3. Пошук нових парадигм розвитку політичної науки (до тепер) обґрунтування сучасних моделей і концепцій влади.

50. Політичні погляди м. Вебера.

Німецький соціолог та політолог Макс Вебер (1864—1920) вивчав політику з позицій цінностей, вірувань, ідеалів тощо.

Він вважав, що політика, це особливий вид людської діяльності, і як самостійна сфера життя формується з виникненням державно-адміністративного апарату.

Він здобув ши­роке визнання у західних країнах як розробник теорії державної бюрократії., як найбільш ефективної системи управління, що ґрунтується на чіткому розподілі обов’язків відповідно до норм і правил. Бюрократія - це раціональна форма колективної діяльності людей, а капіталізм - це «концентрований вираз раціональ­ності».

Він вважав, що харизматичний лідер може обмежувати всевладність бюрократії, та контролювати її, може бути дієвим посередником між масами та бюрократичним апаратом.

Якщо в державі функціонує розвинений бюрократичний механізм, відзначав він, то такий механізм має вигляд машини у порівнянні з немеханічними видами виробництва.

Велику увагу в своїй теоретичній діяльності М.Вебер приділяв пробле­мам влади. Він намагався типологізувати її, і вважав, що в історії розвитку суспільства існувало три ти­пи влади: традиційна, харизматична та раціональна.