50. Поясніть, що таке “тотальність” у державі?

Тотальність згідно тлумачного словника це властивість, що поширюється на всіх, всеосяжність, загальність.

На мою думку, „тотальність” у державі пов’язана

з тоталітаризмом.

Термін тоталітаризм походить від латинського слова „totalis – весь, цілий, повний.

Його було введено в політичний лексикон італійським філософом Д.Джентиле, який вважав, що держава, відіграючи першорядну роль в долі нації, повинна мати необмежену владу і встановити всеохоплюючий, тотальний, державний контроль над суспільством.

Пізніше цей термін використав лідер італійських фашистів Б.Мусоліні для характеристики свого руху, який мав на меті створення тоталітарної держави фашистського режиму.

З формуванням концепції тоталітаризму це поняття перенесено і на комуністичні режими.

Тоталітаризм = насильницьке політичне панування групи «вибраних», яких очолює «вождь» (фюрер, дуче) =політ. режим, в якому здійснюються повний контроль і сувора регламентація з боку держави над суспільством і особами переважно силовими засобами.

Тоталітарний режим класифікують як:

1.Правий тоталітарний режим – в основі лежить національний (расовий) критерій, ідея абсолютного підкорення особи державі (фашистські режими в Німеччині, Італії, Іспанії).

2. Лівий тоталітарний режим – в основі класовий критерій (сталінізм, комунізм в СРСР, маоїзм в Китаї).

50. Чому тоталітарне суспільство називають закритим?

Політичні системи за характером, ступінню і глибиною взаємозв’язків із зовнішнім світом класифікуються на відкриті – системи з динамічною структурою та зв’язками та закриті – з чітко

фіксованою структурою та мінімізованими зв’язками.

Тоталітаризм = політ. режим, в якому з боку держави здійснюються повний контроль і сувора регламентація життєдіяльності суспільства та осіб переважно силовими засобами. Серед іншого, він передбачає:

= створення командної, централізованої економіки жорстко керованої адміністративними методами

= створення партійно-державної, обов’язкової для всіх ідеології на основі соціальних міфів (про керівну роль робочого класу чи зверхність арійської раси), яка: - слугувала засобом легітимізація влади та створювала атмосферу масової підтримки єдиної, ідеологічно обґрунтованої мети, що має суспільне значення (в ім’я комунізму)

= маніпулювання масовою свідомістю (монополія на ЗМІ, формування „образу ворога” (євреї не відповідали арійській расі, знищення дворянства, духовенства, інтелігенції та куркулів в Росії), агресивна політична свідомості давала дозвіл для репресій)

жорстке переслідування будь-якого супротиву та особистих думок, виправдовування будь якого насильства

обмеження свободи пересування, вибір професії тощо.

В тоталітарних суспільствах закритість існувала як на рівні держав так і на рівні осіб, зокрема: Централізована планова командна економіка, за відсутності конкуренції могла надати лише певний обмежений обсяг послуг населенню, при цьому не залучалися інвестиції, не укладалися міжнародні контракти...

Для того, щоб не давати можливості членам такого суспільства самостійно оцінювати події, та аналізувати інформацію, що насаджалася, керівництво намагалося обмежити всілякі стосунки індивідів із зовнішнім світом, в колишньому СРСР службові відрядження завжди супроводжувала людина – представник спеціальних служб, яка слідкувала за недопущенням недозволених контактів, про кожний такий контакт слід було обов’язково інформувати спеціальні установи.

Умови та напрямки трансформації не демократ. політичних режимів в демократ..

Умови трансформації залежать від міри підготовки суспільства до політичних, економічних та ідеологічних змін, а саме:

• Тривалості недемократичних режимів і ступенем

• знищення проявів приватної власності та громадянського суспільства

• Рівня політичного та економічного лібералізму

• Рівня догматизму еліти та її відданості старому режиму, чисельності нової еліти, та наявності у неї політичної волі до здійснення рішучого переходу до демократії

• Міри консолідації суспільства навколо ідеї трансформації

• Доступності ресурсів, фінансово-економічним становищем країни

• Характеру відносин з міжнародною спільнотою

Науковці виділяють напрями трансформації:

= 1-5 р. – політичне перетворення та економічна стабілізація (закладення основ демократії, вільна преса, політичний плюралізм, кінець поліцейської системи, усунення невиправданого держконтролю, лібералізація цін і припинення дотацій, стабілізація грошової одиниці)

= 3-10 р.- політична стабілізація та економічні перетворення (нові К. та виборчі закони, демократичні вибори, децентралізація управління регіонами, стала демократична коаліція, законодавча база власності та підприємництва, мала та середня приватизація, демонополізація, становлення банківської системи, поява нового класу власників і підприємців, торговельні преференції та доступ до ринків, іноземні інвестиції)

= 5-15 р. – закріплення політичних перетворень та стабільне економічне піднесення (стабільні політичні партії, політична та правова культура, незалежні суди, велика приватизація, сформоване капіталістичне лорбі, культура підприємництва, значні іноземні інвестиції, вступ до провідних міжнародних організацій.

Особливості сучасного політичного режиму в У. Труднощі посткомуністичної трансформації.

Україна подолала початковий процес перехідного періоду, після отримання незалежності, набула атрибути державності, згідно К. є суверенною, демократичною, правовою, соціальною державою. Ознаками демократична держава є реальна представницька демократія (обрання ВРУ, Президента та органів місцевого самоврядування на основі принципів виборчого права), поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, ідеологічний та конституційний плюралізм, визнання місцевого самоврядування, юридична рівність громадян, гарантії прав меншо­cтi та запобiгання сва­вiллю бiльшостi

На шляху посткомуністичної трансформації вона пройшла перехідний період політичних, економічних, соціальних, духовних криз. В сучасному періоді одночасно є риси притаманні різним політичним режимам, зокрема авторитарного = незважаючи на зміни К., залишаються широкi повноваження виконавчих органів (останнім часом часто говорять про „ручне” управління уряду) = законодавчо не визначено принцип реальної вiдповiдальностi керiвникiв органів полiт. вла­ди за наслiдки своєї роботи. автократичного = залишається обмеженим коло осiб, що здiйснює реальну полiтичну владу (до складу парт.списків останніх виборів включено мало нових облич, багато родичів, „кумів”) тоталітарного = залишається впевненiсть великої частини полiтикiв i адмiнiстративних кадрiв у власнiй непогрiшимостi. = партії нетерпимi до полiтичного iнакомислення.= догматизм, примiтивiзацiя полiтичної куль­тури. Анархічного = конфронтацiя влад­них структур, особливо під час переходу до парламентсьско-президенствої республіки та конституційної реформи= тривають дискусії між Президентом, ВРУ, Урядом щодо розподілу повноважень охлократичного : незважаючи на те, що влада декларує залучення фахівців, зявляються нові обличчя, які працювали до 2004 р. і не обовязково були висококомпетентними. Необхідно в подальшому працювати над впровадження демократичних стандартах в усіх сферах суспільного життя.

Партія як політичний інститут, визначення та еволюція політичних партій.

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу (класу, класів, соціальних верств) і має на меті реалізувати їх через завоювання державної влади або через участь в її здійсненні.

Кожна партія має свою ідеологію, політичну платформу, методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат, розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки.

Головна мета їх діяльності – захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Свої програмні цілі проводять в життя через розгалужену ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну діяльність. Політичні партії забезпечують зв’язок між народом та представницьким механізмом правління. Через партії Уряд звертається до мас за підтримкою, а маси критикують керівництво і висувають до нього вимоги.

Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують, причинами їх виникнення є необхідність захисту соціально-класових, національних, релігійних, регіональних, інших інтересів, а також мета досягнення влади шляхом виборів.

Німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди еволюції партій

1. XVI—XVII ст. в Європі - аристократичні гуртки, що об’єднували невелику кількість представників політичної еліти;

2. XVIII—XIX ст. - політичні клуби, що орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей, впливових не тільки в політиці, а й в інших життєво важливих сферах суспільного життя;

3. ХІХ—ХХ ст. формування сучасних масових партій.

Основні ознаки та функції політичних партій.

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу (класу, класів, соціальних верств) і має на меті реалізувати їх через завоювання державної влади або через участь у її здійсненні.