51.Класифікація ткацьких переплетень

До числа головних переплетень відносяться: полотняне, саржеве і сатинове. Характерною рисою полотняного переплетення є те, що нитки основи і утоку почергово переплітаються один з одним. У результаті цього лицьова і виворітна сторони тканини мають однаковий зовнішній вигляд. Полотняне переплетення називають іноді гарнітурним, а в тканинах вовняного асортименту – суконним.

Полотняне переплетення є одними з найпоширеніших видів переплетення.

Саржеве переплетення характеризується наявністю на поверхні тканини смуг, розташованих по діагоналі. На лицьовій стороні тканини смуги звичайно спрямовані знизу нагору праворуч. Якщо на лицьовій стороні тканини переважають перекриття основних ниток, то саржа називається основною, а якщо утокових – утоковою.

Сатинове або атласне переплетення характеризується тим, що основа переплітається з утоком за допомогою одиночних основних або утокових перекриття, причому ці перекриття зміщені на постійне число ниток, назване зрушенням, і рівномірно розміщені по всій площі. Завдяки такому розподілові одиночних перекриттів тканина має гладку блискучу поверхню. Коли лицьова поверхня тканини утворена з утокових перекриттів, переплетення називається сатиновим. Якщо лицьова поверхня тканини утвориться з основних перекриттів, переплетення називають атласним. За способом утворення дрібновізерункові переплетення можуть бути розділені на похідні і комбіновані. Найбільше поширеними похідними переплетеннями є: від полотняного – репс основний й уточний, рогожка або панама; від саржевого – складна саржа, посилена саржа, ламана саржа і ін.; від сатинового і атласного переплетень – посилений сатин посилений атлас і ін.

Складні переплетення для свого утворення вимагають кілька основ і декількох утоків. До складних переплетень відносяться: дволицьові, двосторонні, двошарові, піку, багатошарові, ворсові, петельні (махрові), перевивочні (ажурні). Складні переплетення дозволяють створювати тканини різних структур. Застосовуючи складні переплетення, можна збільшувати товщину тканини, створювати тканини з просвітчастими візерунками (ажурні), покривати поверхню тканини ворсом або петельками (оксамит, плюш, штучне хутро). Ворс виходить шляхом розрізування спеціальної другої основи або другого утоку.

52.Порядок визначення сорту швейних виробів

Якість тканини оцінюється сукупністю її споживчих властивостей, які залежно від призначення, умов експлуатації, волокнистого складу та будови можуть бути різними. Контроль якості тканини – це перевірка відповідності показників якості тканин вимогам нормативно-технічних документів.

Якість швейних виробів контролюють на всіх стадіях їх виготовлення: у процесі підготовки тканин до розкроювання, при їх настиланні і розкроюванні; під час комплектування деталей крою, пошиття, остаточної обробки виробів, їх маркіруванні.

Перевірка якості тканин проводиться органолептичним і лабораторним методом. Залежно від якості готової тканини визначають згідно зі стандартами сортність тканин. Сорт матеріалів для одягу визначають по ряду характеристик: чи наявності відсутності дефектів зовнішнього вигляду, відхиленням від норм фізико-механічних показників, відхиленням від норм міцності фарбування до тих чи інших впливів.

Під час визначення сорту тканини беруть до уваги дефекти місцеві та поширені.

Місцеві дефекти незначні й знаходяться на обмеженій ділянці тканини (пляма, потовщення, заломи, складки і ін.). Поширений дефект – це дефект, властивий для всієї площі тканини або для її більшої частини (розтрат при порушенні технології вибивання тканини, мішкуватість і шишкуватість).

Сортність готових швейних виробів встановлюють згідно з ГОСТ 12566-81 «Вироби швейні побутового призначення. Визначення сортності». Сортність визначають відповідно до вимог стандарту і споживчими властивостями виробів: зовнішнім виглядом, посадкою на фігурі, розмірами, а також відповідно до вимог до виготовлення, асортименту та якості матеріалів, технічної документації на виріб і затвердженими зразками.

На готові швейні вироби встановлено два сорти: I і II.Оцінка рівня якості готового виробу проводиться по 40-бальній системі. Наявність дефектів зовнішнього вигляду знижує оцінку показників якості одягу шляхом віднімання балів з базового значення зниження оцінки.