1. Алгоритм формування резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку

Формування резерву під можливі втрати за кредитними операціями банків здійснюються згідно вимог НБУ у наступній послідовності:

1.Визначення фінансового стану позичальника. Для позичальника юридичних осіб трактування цих класів наступне:

Клас А – фінансова діяльність позичальника добра, економічні показники у межах норм, імовірність зберігання такого стану на тривалий період висока, позичальник має відмінну ділову репутацію.

Клас Б – фінансова діяльність позичальника близька до характеристики класу А , але імовірність підтримки її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.

Клас В – фінансова діяльність задовільна і існує імовірність, що вона погіршиться.

Клас Г – фінансова діяльність незадовільна, присутній високий рівень ризику отримання збитків, економічні нормативи не дотримуються, висока імовірність не погашення кредиторської заборгованості.

Клас Д – фінансова діяльність незадовільна , кредитна операція не забезпечена кредитною заставою, позичальник отримує збитки , а імовірність виконання позичальником своїх зобов’язань дорівнює 0.

2.Оцінка стану обслуговування заборгованості відбувається за характером добре, слабке, незадовільно для кожної окремої категорії позичальників.

Для юрид. осіб добре вважається стан обслуговування, якщо кредит і відсотки погашають вчасно або з максимальною затримкою до 7 днів.

Слабким , якщо термін простроченої заборгованості за кредит становить від 8-90 днів, а % сплачуються з максимальною затримкою 8-30 днів.

Незадовільним, якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 91 день, а % понад 31 день

3.Результатом сумісності фінансового стану та стану обслуговування кредиту є отримання категорії кредитної операції. Категорії кредитних операцій бувають стандартні, субстандартні, під контролем, сумнівні і безнадійні.

4. Визначається рівень та якість забезпечення за кредитною операцією. Для цього розрізняють поняття валового та чистого кредитного ризиків. Сума чистого кредитного ризику визначається як різниця між валовим кредитним ризиком і вартістю прийнятого забезпечення за кредитною операцією. Для кожного предмету застави визначається свій % вартості,який береться до розрахунку резерву. До визначення чистого кредитного ризику застосовується відповідний коефіцієнт резервування в залежності від категорії кредитної операції.

Однорідні споживчі кредити – це кредити фізичним особам на споживчі цілі до 20 тис.грн. загальна сума резерву під кредитні операції визначається як сума окремих його складових. Для оцінки ефективності управління кредитним портфелем використовують коефіцієнт = d-дохідність кредитного портфелю - без ризикова ставка −показник ризику кредитного портфелю.

2. Визначення ліквідної позиції банку і правила управління нею

Моніторинг ліквідної позиції банку найчастіше проводять за допомогою порівняння вхідного та вихідного грошових потоків банку та визначення розриву ліквідності у кожному із періодів прогнозування. Потреба банку в ліквідних коштах визначається порівнянням вхідного та вихідного грошових потоків банку протягом певного періоду.

Вхідний грошовий потік банку формується внаслідок:

• повернення раніше розміщених активів;

• збільшення зобов’язань банку (залучення депозитів, відкриття рахунків);

• збільшення власних коштів банку: одержання доходів, надходження коштів від засновників (акціонерів), продажу цінних паперів власної емісії.

Вихідний грошовий потік формується внаслідок:

• виконання зобов’язань банку (використання клієнтами своїх коштів, повернення строкових депозитів, міжбанківських позик тощо);

• розміщення грошових коштів в активні операції (надання кредитів, купівля цінних паперів, основних фондів тощо);

• здійснення власних операцій банку: виплата дивідендів акціонерам, адміністративно-господарські та операційні витрати, повернення часток в статутному капіталі у зв’язку з виходом із складу засновників.

Показником, який характеризує стан ліквідної позиції банку, є розрив ліквідності, або нетто-ліквідна позиція банку (GL), — різниця між сумою надходжень (ICF) та сумою використаних коштів (UCF):

GL = ICF – UCF.

Якщо наявні ліквідні кошти за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності (GL > 0). Це той надлишок ліквідності, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.

Коли потреба в ліквідних коштах за обсягом перевищує їхню наявність, то банк має від’ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GL < 0). Відтак перед менеджментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

Аналіз розриву ліквідності за строками проводять за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за термінами та за структурою. Це уможливлює порівнювання вхідних та вихідних грошових потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукуп­ного розриву ліквідності.

3.Геп-менеджмент

Індикатором чутливості окремих статей балансу до відсоткового ризику є показник геп.

Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи — чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:

• у досліджуваний період передбачається зміна % ставки;

• строк погашення настає у досліджуваному періоді;

• зміна базової ставки.

До нечутливих активів та зобов’язань належать такі, доходи та витрати за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів та чутливих зобов’язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів:

GAP(t) = FA(t) – FL(t),

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов’язання (FA(t) > FL(t)), або від’ємним, якщо чутливі зобов’язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов’язань банку використовують коефіцієнт гепу — FGAP(t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань:

Якщо коефіцієнт гепу >1 - геп додатний, коли К геп <1 — геп від’ємний. Якщо коефіцієнт =1 - геп нульовий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від’ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.