7. Імунізація балансу банку

Імунізація – це відбір та включення до банківського портфелю фін. Інструментів, які мінімізують його чутливість до змін % ставок

Дібравши склад та структуру балансових статей так, щоб строк погашення активів приблизно збігався із середнім строком погашення пасивів банку, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни відсоткових ставок.

Показником, який застосовується для вимірювання чутливості відсоткового ризику, є середньозважений строк погашення фінансового інструмента — дюрація.

,

Методики імунізації передбачає розрахунок дюрації всіх надходжень грошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними операціями банку.

Оскільки вартість активів перевищує вартість зобов’язань на величину капіталу банку, то співвідношення між дюрацією активів та зобов’язань банку описується за допомогою моделі:

Відношення зобов’язань до активів має бути меншим за одиницю, тому із співвідношення випливає, що дюрація портфеля активів має бути коротшою за дюрацію портфеля зобов’язань. Це означає, що незалежно від напряму зміни відсотко­вих ставок активи банку мають переоцінюватися швидше, ніж зобов’язання.

Чим більша різниця між дюрацією активів та дюрацією зобов’язань банку, тим чутливішою до коливань відсоткових ставок на ринку буде чиста вартість банківської установи, тобто величина акціонерного капіталу. За умови, коли дюрація зобов’я­зань істотно коротша порівняно з дюрацією портфеля активів, капітал банку зростатиме зі зниженням ринкових ставок і зменшуватиметься з їх підвищенням.

Отже, загальне правило управління відсотковим ризиком залишається незмінним:

• за додатного розриву між дюраціями активів і зобов’язань (D_А > D_L) вартість капіталу зростатиме в разі підвищення ставок на ринку і зменшуватиметься зі зниженням відсоткових ставок;

• якщо розрив від’ємний (D_А < D_L ), то підвищення ставок призведе до скорочення капіталу, а їх зниження — до збільшення капіталу.

Недоліком показника дюрації є те, що він є надійним тільки у короткострокових періодах, коли дохідність фін. інструмента суттєво змінитися.

9. Класифікація та функції портфеля цінних паперів банку

Банківський портфель цінних паперів — це сукупність усіх придбаних та отриманих банком цінних паперів, право на власність, користування та розпорядження якими належить банку.

Функції портфеля цінних паперів:

• генерування доходів;

• диверсифікація портфеля активів, що має на меті зниження ризиків;

• підвищення ліквідності банку;

• зниження податкових виплат;

• можливість використання як застави;

• поліпшення фінансових показників діяльності банку, оскільки цінні папери в цілому мають вищу якість порівняно з іншими активами;

• забезпечення гнучкості портфеля активів, так як за рахунок цінних паперів можлива швидка реструктуризація балансу банку;

• стабілізація доходів банку незалежно від фаз ділового циклу: коли відсоткові ставки на ринку знижуються, дохідність цінних паперів зростає, і навпаки.

Згідно з нормативних вимогами НБУ інвестиції банку в цінні папери для їх оцінки та відображення у бухгалтерському обліку класифікуються так:

Торговий портфель формується з боргових цінних паперів та акцій, придбаних банком для отримання прибутку від короткотер­мінових коливань ринкової ціни цих інструментів.

Портфель на продаж включає:

• боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру тримати до настання дати погашення;

• цінні папери, які банк готовий продати у зв’язку зі зміною ринкових відсоткових ставок, виникнення потреби у ліквідних коштах, наявності альтернативних напрямів інвестування;

• інші цінні папери, придбані для продажу до настання дати їх погашення.

Портфель до погашення формується з боргових цінних паперів з фіксованими платежами та фіксованими строками погашення, які банк має намір та здатність утримувати до строку погашення для одержання процентних доходів.

До інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать пайо­ві цінні папери емітентів, які відповідають визначенням асоційованої чи дочірньої компанії банку, за винятком тих цінних паперів, які придбані та утримуються банком виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання.

Корисність цінних паперів у торговому портфелі банку не визначається і такі папери не є об’єктом резервування. Переглядаються щодо зменшення корисності цінні папери у портфелі до погашення, у портфелі на продаж та інвестиції в асоційовані компанії.

Сума резерву обчислюється як різниця між балансовою вартіс­тю цінного папера та оціненою сумою очікуваного відшкодування за цим папером. Для цінних паперів, які мають активний ринок, а отже, і ринкову ціну, такий розрахунок простий — сума резерву визначається різницею між балансовою вартістю та котирувальною ціною цінного папера.

Для цінних паперів, що не мають активного ринку, величина очікуваного відшкодування визначається як сума дисконтованих грошових потоків, які надійдуть до банку протягом періоду зберігання цінного папера. Дисконтування здійснюється за ставкою KІACR — середньозважена ставка міжбанківського кредитування. Якщо знайдена в такий спосіб величина виявилася нижчою за балансову вартість цінного папера чи портфеля, то різ­ниця і є сумою резерву.